Зібралася я заміж вдруге, мені зараз 35 років. Мій коханий чоловік – чудова людина. Добрий, надійний, гарно заробляє. У його батьків аж чотирьох кімнатна квартира, тому вирішили жити з ними, всім є місце. Минулого тижня були в гостях у Денисових батьків.
Познайомилася з майбутнім свекром. Тепер не знаю, як жити з цими двома чоловіками під одним дахом.
Я розлучилася з першим чоловіком вже у 23 роки. Це був ще несвідомий шлюб, ми швидко одне в одному розчарувалися. Аре після розставання лишилися друзями, нас об’єднувала і об’єднує донечка. Колишній з дитиною спілкується, платить аліменти.
У мене є невеличка однокімнатна квартира, в ній ми з дочкою і живемо. Нам площі достатньо, я років шість тому зробила в ній шикарний ремонт.
Читайте також Підходячи до будинку, я побачила його. Він стояв біля під’їзду з букетом квітів.
Працюю косметологом, заробляю непогано, але не так вже й багато. Та поїхати з донькою раз на рік на закордонний морський
відпочинок можу собі дозволити.
Чоловіка для постійних відносин я довго не шукала, не готова була. Подобалося бути вільною і самостійною. Але, звичайно, короткі і необтяжуючі відносини в мене бували.
П’ять років тому у Туреччині, під час відпочинку, у мене стався бурхливий і кроткий роман з одруженим чоловіком, також українцем, та ще й більше, як двадцять років, старшим за мене.
Але він був таким привабливим, харизматичним, трішки брутальним, досвідченим, умілим, уважним, розумним… Як з ним було цікаво Я просто тонула в його очах і ловила кожне слово. Я тихо й по-доброму заздрила тій жінці, яка засинала і прокидалася з ним кожного дня, його законній дружині.
Звісно, я не встояла. Але винуватою себе не відчувала, та й, зрештою, кому я що винна? Я вільна, це його совість має перейматися. Я просто не дозволила собі закохатися в цю людину, бо мені самій від того було тільки гірше, у нас не могло бути майбутнього, а тому я просто була вдячна йому за яскраву й незабутню пригоду.
Пройшло ще кілька років, і у 34 роки я зустріла чоловіка, якого по-справжньому покохала. А він – мене. Ми зустрічаємося з Денисом майже рік.
Денис добре ладнає з моєю дочкою, вони вже стали друзями.
Люди ми дорослі, і вже зрозуміли, що нам добре разом і ми не хочемо більше гаяти час. Одним словом, вирішили починати жити разом. Звичайно, моя однушка для цього замала, але Денис мені давно говорив, що його батьки не проти, аби він привів дружину до них в їхню простору чотирьох кімнатну квартиру.
Міста там всім вистачить. А мою ми плануємо здавати, збирати гроші, щоб згодом побудувати будиночок за містом.
Минулого тижня ми з Денисом ходили до його батьків у гості, і познайомилася з майбутнім свекром (з мамою Дениса ми вже познайомилися раніше і вона тепер моя клієнтка).\
Не можливо передати словами моє здивування, коли Денис представив мені свого тата! Це був Олександр, той самий герой мого турецького роману! А я все думала, кого мені нагадує Денис? Не дивно, що я в нього так закохалася…
Вечір пройшов добре, у теплій атмосфері. Але… Я відчувала певну напруженість у повітрі, і ми обоє з батьком Дениса розуміли, звідкіля вона виникла.
І ось тепер не знаю, як жити з цими двома чоловіками під одним дахом?
Розповісти Денисові? Але це може образити його і відштовхнути. Берегти таємницю? Це, мабуть, найрозумніше, але… Я переживаю навіть за те, щоб не закохатися, не піддатися знову чарам Денисового тата…
Чесно, не уявляю, як бути в цій ситуації.