Перейти до вмісту

Про розлучення я стараюся не думати, просто панікую: розподіл майна, кардинальні зміни, діти малі… Як ми це все пройдемо? 

Ми уже багато років у шлюбі. У нас троє красивих, люблячих діточок. Обоє ми – викладачі одного столичного престижного вишу, не буду називати, якого саме. Чоловік вже професор. Я завжди знала, ну як знала, правильніше буде здогадувалася, що чоловік ніколи не був мені вірним. Але раніше я хоча б не знала відкрито про його походеньки.

А зараз…Не так давно він завів собі нову асистентку. Дівчина гарненька, років на 15 за нього молодша. Сироїдка, він тепер також виявляється. Вдома готує собі сам, має відведену поличку у холодильнику для своїх продуктів.

Кругом вони – разом. В університеті, в командировках, на курсах, тренінгах, різних проектах… А мені говорить: що це я вигадую, мовляв придумала собі. Та всі навколо про це і говорять, весь університет знає, колеги очі опускають при зустрічі зі мною. А в мене троє дітей і я сама їх не потягну… Будь вона неладна, ця його асистентка!

А я дурна розповідаю дітям, який у них розумний татко (але батько він і справді хороший) я немаю, що сказати.

Читайте також: Це тобі – посміхнувся він – Тільки давай більше без Богдана Івановича? 

Я вже незнаю, що то робити? Може й собі на ліво піти? Знайду собі теж тут когось, в нашому виші?.. Але мені чомусь цього не дозволяють зробити мої моральні принципи. Я завжди думала про сім”ю, про дітей, а на такі дурниці у голові місця не залишалося.

Про розлучення я стараюся не думати, просто панікую: розподіл майна, кардинальні зміни, діти малі… Як ми це все пройдемо?