Перейти до вмісту

Проходячи повз маленький радянський двір, я побачила двох цуциків.

Якось в п’ятницю я закінчила роботу раніше, ніж зазвичай, і вирішила прогулятися перед поверненням додому. Проходячи повз маленький радянський двір, яких безліч у кожному місті, я побачила двох цуциків.

 

Вони не були брудними чи хворобливо худими, тому я зрозуміла, що на вулиці вони не дуже давно. Отже, історія знову про людську жорст0кість, на жаль. Я ще з дитинства не можу ігнорувати безхатніх тварин, от і цього разу серце стиснулося від жалю. Що ж робити?

Читайте також Сирні кульки у фритюрі

Я викликала таксі, і з двома пухнастими кульками, які з нерозумінням зиркали довкола, поїхала додому. Почула від чоловіка «Ох, Наталю…Знову?», посміхнулася і почала писати у всі соцмережі про свою знахідку. Треба ж було шукати малюкам господаря! Я і собі залюбки їх лишила б, але тримати двох собак у невеличкій квартирі на поверсі — знущання з них.

Але ніхто не поспішав заводити нових друзів, тільки лайкали фотографії і засипали цуциків компліментами. А компліменти що? Ними ситий не будеш. Наступного ранку я вирушила з малюками до ветеринарної клініки.

Лікар оглянула кожного від зубів до кінчиків хвоста і підтвердила, що пацієнтами були дві чудові дівчинки-сестрички. Жодних серйозних проблем зі здоров’ям дівчатка не мали, але потруїти бліх все ж було необхідно.

 

Ввечері суботи я все ж написала знайомій, яка була волонтером у місцевому притулку для собак, з питанням про тимчасову перетримку і допомогу з пошуком «батьків» для кудлатих дівчаток. З понеділка я мусила повертатися до буденного життя, а залишати помешкання у лапах нових сусідок на цілий день було страшнувато.

— Звісно, Наташ, без проблем. Я завтра ввечері тоді заїду по цуценят, добре? А поки надішли мені хоча б кілька їх фото, закину на наш сайт. Якось вже назвала їх, до речі?

 

І справді! У пухнастих і досі не було імен. Вже по приїзду Олени, моєї знайомої, ми вирішили назвати малят Дорі та Лейла. Сумно було прощатися з ними, хоч і пробули вони у мене тільки пару днів, але тепер залишається тільки сподіватися, що сестрички знайдуть собі насправді люблячих та відповідальних господарів і більше ніколи не опиняться на вулиці, кинутими напризволяще