fbpx

Проте я відчувала, що вони так і не пробачили мені тієї ганьби, яку їм довелося через мене пережити. Жити без чоловіка та самотужки виховувати дитину для села було неприйнятним взагалі.

Я познайомилася з Віктором, коли мені виповнилося тільки 17 років. Йому вже на той час було 22 роки. Я  зростала в невеличкому селі, але освіту вирішила здобувати в місті. У нас зав’язалися відносини, а в кінці першого курсу появився син.

Я не могла спокійно жити з синочком в гуртожитку, а Віктор нічого не хотів змінювати, тому я була змушена повернутися додому в рідне село. Звичайно, що не обійшлося без осуду з боку односельчан.

Я знала, що зараз мені потрібно бути сильною. Знову навчатися я почала, коли син трішки підріс.

Жодного разу я не отримувала допомоги у вихованні сина. Мої батьки прийняли мене назад, та не втручалися в мої справи. Проте я відчувала, що вони так і не пробачили мені тієї ганьби, яку їм довелося через мене пережити. Жити без чоловіка та самотужки виховувати дитину для села було неприйнятним взагалі.

Віктор не захотів створювати сім’ї. Ще коли синові був рочок, то він телефонував, щоб запитатися як справи, але ніколи не пропонував своєї допомоги. Потім і зовсім пропав, аргументуючи це тим, що він молодий, та не готовий до відповідальності. Я залишилася сама. Недосипання, вічні черги в поліклініках, нестача грошей, але я ніколи не хотіла відмовитися від дитини.

Читайте також Мої сини щодня повторюють мені, щоб я більше не працювала і жила на пенсію, а вони будуть щомісяця допомагати мені. Вони навіть не догадуються, що мою пенсію ось уже три роки забирає їхня рідна сестра.

Сьогодні я святкую день народження, мені виповнилося сорок років. Син виріс, відслужив в армії та одружився. Я завжди виховувала його порядним та добрим чоловіком. На мою думку, у мене все вийшло. Зараз у нього міцна сім’я, ростять донечку.

Я почувалася щасливою, всі образи та переживання залишилися в минулому. В маленькому колі ми святкували моє день народження. Нових стосунків я більше не заводила. І несподівано пролунав дзвінко у двері. Я здивувалася, тому що нікого не чекала більше. Відкрила двері і побачила Віктора. Він стояв з букетом в руках і з цукерками.

Я його не стала проганяти. А навіщо ці мелодрами? Я запропонувала йому зайти в кімнату та познайомила із сином.

– Познайомтеся, це ваш дідусь, – сказала я спокійним голосом.

Син на хвилинку застиг на місці. Потім глянув на батька і підійшов його обняти. Якщо чесно, то я не очікувала такої реакції.

Цілий вечір ми сміялися та веселилися. Ніхто нікого не звинувачував та не дорікав. Потім син з батьком ще довго сиділи на кухні й обговорювали щось. Я не стала підслуховувати. Я зробила для себе висновки — мій син вміє любити та пробачати.

Віктор запропонував мені зустрітися ще раз і випити каву, але я відмовилася. Нехай для мого сина він залишається батьком, але зі свого життя, я його вже давно викреслила і забула.

facebook