Майстер, що перебував на сьомому поверсі, ніяк не міг догукатися до свого робітника, що працював внизу. Тоді майстер вирішив застосувати інший спосіб.
Він почав кидати під ноги робітнику монети. Кинув одну. Робітник підняв і заховав у кишеню, навіть не звернувши уваги, звідки впала ця монета.
Тоді майстер кинув ще одну. Реакція робітника була така ж. Монета опинилася в кишені, а робітник спокійно виконував свою роботу.
Майстер врешті кинув одногривневу монету, яка зачепила краєчок носа робітника. Але він все одно не підняв голови, щоб глянути, звідки ж сиплються монети.
Така реакція вже дещо розізлила майстра. І він кинув камінець, який вцілив прямо в голову робітника. Тоді, врешті, робітник підняв голову і побачив майстра.
Уявімо собі, що те ж саме відбувається з нами у спілкуванні з Богом. Ми постійно зайняті власними справами і якщо отримуємо якусь приємну річ, то зазвичай вважаємо її власним досягненням або везінням. Ми не допускаємо, що ця річ послана нам Богом.
Читайте також Краще б туди не ходила: всю ніч проплакала, а зараз лежу хвора з тиском.
Ми починаємо звертати увагу на Бога тоді, коли у нашу голову вцілює камінець, тобто з нами стається якась проблема.
Отож, не чекаймо, коли до нас прилетить камінь, а дякуймо Богу щоденно за все, що отримуємо.