Дуже часто ми скаржимося на життя навіть не усвідомлюючи того, що нам саме так вигідно – скаржитися, а не пробувати щось змінити.
Одного разу чоловік проходив повз будинок і побачив наступну картину: стара бабуся сиділа в кріслі-гойдалці, а поруч з нею у такому ж кріслі дідок, який читав газету. Між ними на ганку лежав собака та дуже сильно скиглив.
Проходячи повз, чоловік здивувався, чому той пес так скиглить.
Наступного дня він знову йшов повз цей будинок. Знову сиділа стара пара в кріслах-гойдалках, а між ними собака, який лежав і видавав той самий жалібний звук.
Чоловік пообіцяв собі, що, якщо і завтра собака буде скиглити, він запитає про нього у цієї пари.
Так і сталося. На наступний день він побачив ту ж сцену: старенька хиталася в кріслі, дідок читав газету, а собака лежав на своєму місці і продовжував скиглити.
Читайте також: Назвав мене “жінкою другого сорту” та покинув заради іншої
Він більше не міг це ігнорувати.
– Вибачте, – звернувся він до старенької, – що трапилося з вашим собакою?
– З ним? – Перепитала бабуся. – Він лежить на цвяху.
Спантеличений її відповіддю чоловік запитав:
– Якщо він лежить на цвяху і йому боляче, чому він просто не встане?
Старенька посміхнулася і сказала привітним лагідним голосом:
– Значить, голубчику, йому боляче настільки, щоб скиглити, але не настільки, щоб зрушити з місця…
В цьому уся суть: ми часто ниємо, що нас усе дістало, що треба щось змінювати, але при цьому нічого не робимо. А для початку треба хоча б «встати»!