Романтична історія про перше кохання

За потягом, який вже відправився, біг хлопчина в воєнній формі з букетом великих ромашок, які пахли ніжним травнем, полем, що буянить травами та квітне цими ж ромашками, не зважаючи на те, що на вулиці була зима. Хлопчина біжить, в надії встигнути на потяг та попрямувати своєю дорогою. Раптом з вікна його вже не було видно. Значить він все таки встиг сісти.

Він сів біля пенсіонерів, які спостерігали за його погонею. Старенькі зацікавлено глянули на молодика та почали розпитувати:

-Що ж ти так біг, синку? Захекався весь, все добре? – запитав воєнного старенький дідусь, що сидів навпроти.

-Та на потяг ледь-ледь встигав. Коли прийшов на перон – потяг відправився.

-Куди ти тоді так поспішаєш, так ще й з такими красивими ромашками? Не боїшся, що зав’януть? – запитала бабуся, що сиділа поруч дідуся.

 

Читайте також Повчальна притча для батьків.

 

-Не зав’януть, бабусь, точно вам кажу. Вони в мороз скоріше зальодяніють, а ніж зав’януть. Тим більше це квіти для коханої. Вони просто зобов’язані залишатись свіжими.

-Ой як мило, для коханої! – усміхнулась старенька.

-А що, одружуватись будеш? Чи ви вже з нею одружені?

-Одружитись хочу на ній. Я моряк, в далеке плавання відправлявся, а ось приїхав нарешті. І поспішаю до своєї половинки. Ми з Серафимою познайомились з на вокзалі минулого року, коли я від’їжджав в плавання. Одразу одна одному сподобались. Так почали листуватись. Листи були сповнені коханням. І саме через листи я попросив її руки та серця. Серафима погодилась. Тепер от поспішаю до майбутньої дружини, весілля будемо гуляти.

-Ох, як це все таки романтично. – сплеснула в долоні старенька. – Я ж то думала, що молоді зараз не сходяться, допоки не спробують одна одного.

-Ні бабусю, це те кохання, яке називають «з першого погляду». Я знаю, що ми ідеально підходимо один для одної. Тому навіть пробувати нічого не потрібно.

 

-І що, довго їхати тобі?

-Та години три, якщо не помиляюсь. – відповів моряк дідусеві.

Ці три години швидко пролетіли. Молодик зібрався та попрямував до виходу. А букет ромашок і справді не зів’яв. Старенькі виглянули у віконце і побачили ту саму Серафиму – кров з молоком, рум’яні щоки, довга каштанова коса блакитно-зелені очі, наче два великих глибоких озера. Прекрасна на вигляд і старенькі переконані що така вона й душею.

-Ну і красуня! Нехай щастить молодятам. – сказала бабуся.

-Надіюсь в них все буде добре. – підтримав дідусь.

Так старенькі побачили хвилюючу картину повернення моряка до коханої, але потяг поїхав далі і вони також продовжили свою дорогу.