Сергій, чоловік, мені не дає грошей, уявляєш? Зовсім. Каже, у тебе є свої, все, що хочеш, купуй на них!

З чоловіком сім років прожили душа в душу! – розповідає тридцятирічна Ірина. – Появилася бажана дитина три місяці тому, ми обоє його чекали, готувалися до його появи. І я ніколи не думала, що у нас будуть такі проблеми… Сергій, чоловік, мені не дає грошей, уявляєш? Зовсім. Каже, у тебе є свої, все, що хочеш, купуй на них!

«Свої» особисті гроші у Ірини дійсно є: вона здає квартиру, до того ж не так давно отримала хороші декретні.
Та й без того невеликі накопичення у дівчини є, вона цілеспрямовано кілька років збирала «подушку безпеки». І Сергій прекрасно про це знає, хоча уваги на цьому раніше начебто не загострював.

Читайте також Мене не злякала ні різниця у віці, ні наявність десятирічного сина у цієї прекрасної жінки.

До декрету вони взагалі жили якось легковажно: в магазинах, кафе, ресторанах та інших місцях розплачувався той, у кого ближче лежить картка. Ніколи не вважали, хто вклав більше, хто менше, благо, зарплати у обох були хороші.

Не було ні фінансового плану, ні бюджету як такого, ні звітів друг перед другом: економити Ірині з Сергієм було не потрібно, бо квартири у обох були.

Одружившись, вони оселилися в більш просторій квартирі Сергія, де і живуть досі. Ірина з задоволенням наводила тут затишок, брала участь в ремонті. Меблі і деяку техніку в будинок вони оплачували разом.

– Подруга мене сварила, мовляв, навіщо ти вкладаєш у не свою квартиру. Але мені і в голову не приходило ділити на «твоє» і «моє», – зітхає Ірина.
Зрештою, вкладалася Ірина для себе ж. Віла гніздечко для своєї сім’ї, коханого чоловіка і майбутнього малюка.

Однак в декреті таке легке і просте ставлення до грошей чомусь випарувалося. Ірина все частіше починає замислюватися про справедливість грошового розкладу в сім’ї. І ображатися на чоловіка. Тому що виходить, що в декреті Ірина забезпечує себе і дитину самостійно.

– Сергій зараз оплачує комунальні платежі, світло, інтернет, – каже Ірина. – Кілька разів за три місяці привозив з гіпермаркету продукти, відразу упаковками і мішками: крупи, масло, борошно, макарони, цукор, картоплю, капусту, моркову. Всі його вкладення в ім’ю на цьому закінчуються.

Але це в порівнянні з його зарплатою копійки! І потім, їмо щось ми не тільки ті кашу! М’ясо, сир, молоко та
інше купую, виходить, я сама!

– Так треба сісти і поговорити. Сказати, що потрібно то-то і те-то…
– Я й кажу – ось, дитині потрібні підгузники, деякий одягу вже треба підкупити, син росте. Мені теж потрібна деяка одяг, взуття, я сто років собі вже нічого не купувала.

Він каже, ну не проблема, замов в інтернет-магазинах, гроші ж у тебе є? І в підсумку я так і робила все це час. Собі і дитині все брала на свої. Один раз, другий, третій… Але це ж неправильно? Чоловік, здається, тепер вважає, що надалі так і буде – гроші ж у мене є…

– Звичайно, неправильно! – гаряче підтримує Ірину найкраща подруга. – Чоловік за законом зобов’язаний утримувати не тільки дитину, але і дружину до трьох років. Причому тут твої доходи і накопичення взагалі? Ти можеш подати на аліменти в шлюбі – будеш отримувати частину його зарплати…

– Та ну, скажеш теж, на аліменти в шлюбі! – зітхає Ірина. – Це вже крок до розлучення…
– Принаймні, настрашеш, гірше не буде! – знизує плечима подруга. – А чи не хоче ганьби в бухгалтерії, нехай дає тобі певну суму з зарплати на руки. Хіба мало що у тебе є свої? Зайвим не буде! Зрештою, будеш відкладати для дитини, на майбутнє…