У мене є дві доньки, обидві вже дорослі, молодшу звати Світлана, а старшу — Олеся.
Два роки тому Олеся розлучилася і виховує свою чотирирічну донечку одна. Я допомагаю, чим можу, і на час літа, коли дитячий садок закритий, постійно сиджу з онучкою, щоб донька мала змогу працювати, вона — майстер манікюру в салоні краси.
Світлана теж заміжня, з чоловіком живуть добре, але діток поки не має.
І от кілька тижнів тому Свєта подзвонила мені і розказала, що потрапила в лікарню, зламала ногу. Перелом виявився непростий, зі зміщенням, тому кілька тижнів вона змушена буде залишатися в лікарні.
— Ти не хвилюйся, мам, лікарі тут хороші, все буде добре. Але я матиму до тебе прохання, — донька попросила придивитися за господарством, поки її чоловік не повернеться з відрядження. — Мені так незручно тебе навантажувати, вже і вік не той, і з Марійкою ти сидиш, але пропадуть там і кури, і город посохне, поки Іван приїде.
Читайте також У глибині душі Юля ще надіялася, що Оксана одумається і скаже: «Бери, сестро, всю хату. Живи, хазяйнуй на здоров’я.
Звісно ж я погодилася. А Олеся як почула про це, як скипіла зі злості.
— У неї там що, сусідок немає, порожнє село? Не могла попросити когось місцевого приглянути за її огірками і квочками? — обурювалася старша донька. — Мені Машку куди тепер діти, я ж не можу її з собою на роботу водити, поки ти Свєткин город будеш поливати? Знайшла собі прислугу, ти дивися. Сама нехай свої проблеми вирішує.
Я ледь не розплакалася, так мені сумно стало через реакцію доньки. Сестра в лікарню потрапила, а вона отрутою бризкає навсібіч. Сказала Олесі, що онучку візьму з собою. В селі, де у Світлани і зятя будинок, і повітря чисте, і з тваринками Марійці цікаво буде — подивиться, погодує. Умови там гарні, спати є де, а гаряча вода — не проблема, ввечері вже якось відро нагрію, щоб покупати дитину.
Донька була не в захваті від мого плану, але не мала вибору — погодилася. Наказала спреями від комах запастися і бризкати онуку щоразу, як на вулицю буде виходити, і щоб та руки мила щоразу, а кролів не чіпала взагалі — вкусити можуть.
Пробули ми з Марічкою в селі лише тиждень — годували курочок, сапали грядки. Онучка сама кожного вечора квіти поливала, а зранку рвала кроликам травичку в саду. Скільки ж то радості було у дитини! В місті вона такого ніколи не бачила. А тоді повернувся з відрядження зять і відвіз нас додому, ще й зелені і черешень з собою напакував — все дякував, що виручила їх зі Світланкою.
Але ніякі черешні не подіяли на Олесю, вона обдивилася дочку з ніг до голови, щоб переконатися, що жоден комар до неї не добрався. Висказала мені, як вона хвилювалася всі ці дні, і що більше вона на такі афери ніколи не піде — має сестра чоловіка, має друзів — от нехай і обходиться їх допомогою.
Забрала онучку і пішла додому, а я сиділа на кухні, їла соковиті черешні, і серце стискалося від жалю. «Як же так?» — ніяк не могла зрозуміти. Що я зробила не так, виховуючи старшу доньку, що вона виросла такою егоїсткою. Сестра — це ж рідна людина, а вона готова рвати і метати, аби моя допомога діставалася лише їй, і більше нікому…