Ще декілька днів я все ж таки сподівалася, що вони передумають, і запросять жити з ними.

Я живу в невеликому будинку на окраїні села. Всі етапи мого життя та становлення проходили у цьому домі. Його стіни пам’ятають всі мої радості та всі мої сльози. Як я приводила свого минулого чоловіка знайомитись з мамою і татом.

Як через деякий час я повернулась з дитиною і без чоловіка, тому що ми розійшлися. Як тепло мене приймали батьки, як втішали та допомагали з маленькою дитиною. Згодом батьків не стало. Пройшов час і донька моя вже виросла, вийшла заміж, згодом і онучок у мене з’явився. У цьому домі дуже багато історій і емоцій, але якщо подивитися реально, то ви побачите сірий, вже старий будинок. Весь дім просів, стіни всі в тріщинах, підлога згнила та й дах протікає.

Моя донька з зятем вирішили, що вони не хочуть щоб їх дитина жила в таких умовах:

Мамо, тут же навіть стіни цвітуть, на це вже неможливо закривати очі.

Читайте також Після цього випадку я ще не раз гостювала в своєї подруги.

Не потрібно витрачати на нього сили та гроші, це все одно марно, він ще трохи та розвалиться. Ми вирішили, що будемо переїжджати до міста, там знімемо житло.

Так воно і сталося, невдовзі вони зібрали свої речі й втрьох переїхали до міста. І ось залишилась я одна у будинку який ледве дихає. Ми з сусідами інколи спілкуємось, намагаємось допомагати один одному.

Нещодавно йшла з магазину, і бачу, назустріч біжить сусідка, така радісна, аж очі блищать. Ну і почала вона мені розповідати, як же їй пощастило. ЇЇ син разом з дружиною придбали добротний, новий будинок у місті: чотири кімнати, гарний ремонт і навіть місце у дворі для невеликого саду є. Заберуть вони її з собою жити. Я пораділа за неї, може навіть трішки позаздрила.Можливо я б теж хотіла, щоб мене забрали мої родичі до себе.

І буквально через декілька тижнів, телефонує мені радісна донька, і каже, що у неї є для мене сюрприз з житлом. Домовились, що вони приїдуть і відвезуть до міста показати щось. Вони приїхали й захоплено розповідали про квартиру яку взяли в кредит, розповідали, що там за район і т.д. Далі ми викликали таксі до міста і всі в піднесеному настрої їхали дивитись нове житло.

Вийшли з машини, а там стоїть величезний будинок, я мало шию не звернула коли хотіла побачити верхівку цієї будови. Новобудова, з гарним під’їздом, новий ліфт і ось… Та сама квартира про яку було так багато розповідей. Трикімнатна з гарним ремонтом і всіма зручностями.

І ось я на емоціях запитую:

А яка з цих кімнат для мене?

Мамо, ну що ти починаєш. Ми ж тебе привезли показати де ми, твої діти, будемо жити, думали ти будеш рада побачити нову квартиру. Як же ми тут разом з тобою помістимося? Нас же і так троє. Наша з чоловіком спальня, дитяча та зала. Куди ж ми тебе подінемо? До того ж ми планували скоро ще одну дитину, тут буде замало місця для п’ятерих. Та й хата твоя, як же ти покинеш її? Там же твій город, кіт улюблений та сусіди.

Тільки зять зрозумів мою реакцію, він і сам все розумів, але не міг нічого проти слова моєї доньки сказати, тому йому залишилося просто сховати очі й мовчати. Після цього я вигадала якусь важливу справу і скоріше пішла до автобусної зупинки.

Ще декілька днів я все ж таки сподівалася, що вони передумають, і запросять жити з ними. Але пройшов вже тиждень, а мій телефон мовчав. І тут я сама вирішила зателефонувати й запитати як же у них справи. Але у відповідь почула тільки новини про те, як вони ходять по магазинах і які меблі вони купують для квартири.