Ще до пологів один із лікарів говорив мені, що як можна в 21 столітті не знати? І я справді не знала! Я приймала препарати, і була впевнена, що цього не може статися. Протягом усіх дев’яти місяців у мене не було нудоти чи іншого дискомфорту.

Олівія була абсолютною несподіванкою для всієї нашої родини. Найбільше для мене, бо тоді я навіть не планував стати мамою… Була п’ятниця. Під час роботи у мене почав сильно боліти живіт. До суботи мені це вдалося якось пережити – на таблетках, я навіть квартиру встигла прибрати. Але боліло все більше і більше, тому ввечері я пішла у лікарню. Лікар оглянув мене і порекомендував добре відпочити і виспатися та відправив додому. Він не помітив, що я з хвилини на хвилину стану мамою. Я теж про це й не думала…

 

Читайте такожКинути його шкода, раніше треба було, а зараз просто шкода його, розумію, що геть без мене пропаде.

У неділю вранці біль був нестерпний, тому мене знову госпіталізували. Лікарі запідозрили проблему з нирками і направили мене на УЗД. “Ваші нирки в дивному положенні. Або вони у дуже поганому стані, або ви вагітні на п’ятому місяці або близько того, – почула я.

Гінеколог підтвердила шо я очікую дитину. Він заявив, що я пробуду в лікарні до пологів.Світ звалився мені на голову. Як це? Я стану мамою? Сьогодні? Мені лише 22! Андрій, тоді мій хлопець, тепер мій чоловік, чекав за дверима кабінету. – Що я йому скажу? – Можливо: “Любий, ти станеш татом. Ні, не за дев’ять місяців і навіть не за чотири. За мить”. Що я маю робити? Я відразу набралася сміливості і все йому чесно сказала.

Звичайно, моя новина посадила його в крісло, але він насправді очухався швидше, ніж я. Він навіть зміг сісти за кермо та поїхати додому, щоб зібрати речі, про які я просила. До того ж саме він повідомив про все моїм батькам. Я навіть не могла. Батьки були абсолютно вражені, як і я. Мама одразу ж приїхала до мене. Час від часу вона недовірливо піднімала мою футболку, щоб побачити живіт, якого майже не було…

Андрій був увесь час зі мною. Хоча мій животик був майже непомітний, Олівія аж ніяк не була крихітною: вона важила 2 кг. 900 гр і мала 51 см. До мене приїжджали медсестри та лікарі з усієї лікарні. А я? Я була настільки вражена, що відразу після пологів я почала… робити макіяж. Я не розуміла, що я мама!

Ще до пологів один із лікарів говорив мені, що як можна в 21 столітті не знати? І я справді не знала! Я приймала препарати, і була впевнена, що цього не може статися. Протягом усіх дев’яти місяців у мене не було нудоти чи іншого дискомфорту.
Рухів дочки я теж не відчувала – вона розташовувалася в малому тазі і навколо неї було так мало навколоплідних вод, що вона не могла рухатися. Живіт у мене майже не виріс.

Дівчата, яким я розповідаю про те, що зі мною сталося, кажуть, що вони мені заздрять: мені не довелося бігати до лікарів або нервувати… Однак такий сюрприз передбачає величезний стрес хоча б тому, що нам довелося негайно зібрати все, що потрібно дитині.

Час дозволяє подумки підготуватися до появи малюка, отримати необхідні знання і т. д. Я б не могла цього зробити, і якби не моя мама, я не знаю, як би я впоралася. До цього додається страх: я не уявляла, що вагітна, тому робила те, чого майбутні матері не повинні робити.

Під час ремонту я носила важкі меблі, а за місяць до пологів ми їздили з Андрієм в Карпати, де каталися на лижах. Я не шкодувала себе: приймала ліки, ходила у сауну… На щастя, ніщо з цього не нашкодило моїй доньці.
Олівії більше року. Вона добре ходить, все їсть і… постійно щось говорить. Це найдивовижніша дитина у світі. У неї не було кольок, вона не хворіла, і через місяць вона почала спати всю ніч. Я ніколи не могла уявити, що саме у мене буде така спокійна дитинка!