fbpx

Ще з дитинства нас з чоловіком вчили економити, а от машини ми купили дорогі, щоб на роботі не було стидно.

У кожної людини є певна мета в житті: хтось мріє про розкішну машину, хтось про заміський будинок, а хтось про велику сім’ю. Я маю усе те, що дуже хотіла: люблячого чоловіка, хорошу роботу і синочка. Для щастя мені не потрібні були гроші, я просто насолоджувалася тим, що маю.

Проте у свої 43 роки я зрозуміла наскільки я обмежено і бідно живу. На разі ми будуємо заміський будинок, тому усі гроші вкладаємо туди. Ми виховуємо з чоловіком лише одного сина і забезпечуємо йому приватну і якісну освіту. На роботу ми їздимо на дорогих машинах і проживаємо у самісінькому центрі столиці. Проте я не відчуваю себе багатою.

Я не можу дозволити купити собі нові парфуми чи туфлі з останньої колекції, хоча в сумі ми з чоловіком заробляємо близько 70 тисяч гривень. Для звичайної сім’ї з однією дитиною, це досить нормальна сума, проте, на жаль, ми не живемо на повну.

Читайте також 16 років тому я приїхала в Італію на заробітки. Було звичайно важко, проте я не шкодую, що допомогла своїм донькам і чоловікові. Але якби я знала, що заробітки перевернуть усе моє життя, то я б ні за які гроші не хотіла б їхати туди сама!

Ще з дитинства нас з чоловіком вчили економити, а от машини ми купили дорогі, щоб на роботі не було стидно. Ми завжди думаємо про те, що скажуть люди. Адже виросли у таких стереотипах. Краще ми не поїдемо на море цього року, а відкладемо кошти на ремонт і зробимо там усе вишукано і гарно. Ми отримали все про, що так довго мріяли, проте, на жаль, не отримали свободи у виборі їжі чи одягу. Ми досі дивимось на ціни у супермаркеті, шукаємо акційні товари і думаємо на чому ще можна зекономити.

Привид злиднів немов би висить над ними все життя.

Ми не можемо дозволити те, що дозволять наші друзі чи куми А вони щороку відвідують хоча б по дві країни, кожної неділі ходять у парки чи ресторани, а ми сидимо вдома і обираємо меблі для будинку. У нас є ціль збудувати будинок і віддати цю квартиру синові. Я не думаю, що коли вирішаться ці питання, ми почнемо жити нормально. На разі, наш син школяр, а потім треба буде надавати йому належну вищу освіту.

Я не знаю як далі жити у такому ритмі. Я Вам чесно кажу, заробляю більше тисячі доларів у місяць і того не відчуваю. З роботи до хати, з хати на роботу і так рік за роком. А коли ж для себе жити?

facebook