Найбільша помилка в житті людства – це носити чужі маски. Бути схожими на тих, кого ми вважаємо своїм кумиром, грати по життю чужі нам ролі. Хвилювались про те, що про нас подумають. Підлаштовувалися. Здавалися в полон. Викидали білі прапори. Втискувалися в чужі штани і плащі. Намагалися виправдати чиїсь очікування. Згодом усвідомили, що маски приросли намертво, а хто за ними – незрозуміло.
Найбільша сміливість в житті – це сміливість навіть серед повного благополуччя визнати, що у тебе є проблеми. Що через багато років практики і пошуку ти все ще далеко не досконала людина. І не факт, що коли-небудь нею будеш. Що ти як не розумів деяких речей, так і не розумієш. І немає гарантії, що коли-небудь зрозумієш.
Що тебе все ще охоплюють сильні неприємні почуття, що не дають спокійно спати. Що, навіть будучи великим начальником, ти часто не знаєш, куди йти і що робити. Не можеш вирішити якесь питання і тобі потрібна допомога.
Що, можливо, у якогось старого знайомого немає з тобою ніяких проблем, а у тебе з ним – є. Або комусь подобається та чи інша людина, а тобі – ні. І це нормально.
Що, навіть живучи тим життям, яке вибрав, ти іноді люто заздриш комусь і нічого з цим не можеш вдіяти. І взагалі багато з чим в житті нічого не можеш вдіяти. Що у тебе в зрілому віці можуть бути дитячі переживання.
Що навіть якщо ти все чудово розумієш, то не обов’язково можеш з цим щось зробити.
Що ти, коли щось не зрозумів, то не має нічого страшного або стидного перепитатись ще раз і сказати, що тобі не зрозуміло.
Читайте також:Різане кучеряве пісне печиво.
Що ти говориш одне, а робиш іноді зовсім інше, навіть якщо чесно хотів зробити те ж саме, про що говориш.
Що ти боїшся дурних речей. І що тобі страшенно соромно визнати, що ти боїшся цих дурних речей.
Що ти не можеш терпіти все і всіх. Деяких людей на дух не переносиш, навіть якщо всі інші їх люблять…
Що іноді дрібниці можуть вивести з себе. А іноді дрібниці викликають так багато смутку, що доводиться плакати.
Що неусвідомленого в тобі більше, ніж усвідомленого, і що сили твої не безмежні. Що навіть якщо ти прекрасний, то це не гарантує тобі щастя. І не гарантує того, що ті, кого ти вибрав, виберуть тебе. Та й взагалі ніщо нічого не гарантує.
Важливо знову і знову ставати рівним серед рівних. Простим, звичайною людиною. Іноді сильною і мудрою, а іноді слабкою і безпорадною.
Визнання своєї людської природи і того, що на будь-якому етапі розвитку у тебе виникають нові, не менш значущі труднощі, звільняє море стриманої енергії, яка і дає можливість рухатися вперед.
Бути собою – це подвиг. Це означає дозволити собі думати, як думається, а не як правильно. Сміливо стверджувати, що «король голий».
Адже недарма казав один філософ: «Справа не в тому, щоб поміняти один нашийник на інший, а в тому, щоб перестати бути собакою».