Скільки зла навкруги нас. Люди, будьмо добріші один до одного і плекаймо добро в наших дітях!

Скільки зла навкруги нас. Люди, будьмо добріші один до одного і плекаймо добро в наших дітях!

Йому сьогодні подзвонила мама. «Синку, не знаю навіть як сказати!?»

«Мам, говори як є: швидше і прямо. В будь-який момент зв’язок може обірватись.Тайга навкруги…чекаємо допомоги… поломка. Нас снігом занесло..і вертоліт… »

« Біда, синку! Біда з твоєю дитиною! Молюся щосили, щоб Бог допоміг! »

Він зблід:« Що з донькою? Що трапилося? В тринадцять…що могло статися? »

Читайте також Домашній зефір

« Не прижилася в тій школі… не склалось. Лікарі зараз намагаються врятувати!

Не захотіла видно прогинатися. Ізгоєм стала в школі, одинока. І однолітки вирішили посміятися! Їх шестеро, що били не шкодуючи! А хлопчики на телефон знімали. Я до сих пір не вірю! Так не можна! І самі це в мережу повиставляли! »

Холодним потом покрило весь лоб:« Наскільки все серйозно? »

« Сину, не знаю! Мене до неї не пускають! »

« Мамо, стоп. Помалу. Я слів не розбираю. »

« Розбили ніс. Повибивали зуби! Не тіло… а суцільна гематома! Нехай Бог покарає їх… і їхній «Ютуб»! І хто ж їх ростить такими? А голова пробита цеглою! Адже так не поступають навіть звірі! »

Він весь тремтів:« Поговори з лікарем! »

« Хіба такої долі ми їй хотіли? »

Він йшов по снігу… сльози по щоках. « Іду, донька, тримайся! »… Звідки вовки? Наче оточили й тут, і там. Попереду і позаду… лиш вовки. Він закричав щосили: «Забирайтеся !!! Мені не до вас! Мені до доньки терміново треба! Вернусь… хоть на шматочки розривайте! Але не сьогодні. Я їй потрібен! »

Вовк кинув поглядом… напевне вожак. І цей погляд до тремтіння пробирав. Потім пішов.. і всіх забрав з собою… ось так! Здавалося, вовк… і той все розумів…

Він то ішов, то повз. Добрався… Всі колеги попідбігали. Хто гроші, хто квиток на літак. Така підтримка ! Все обійшлось… Жива! Нелюдам на зло! Він перевіз її з бабусею до себе. Мозок не пошкоджений…хоть з цим пощастило.

За що?… Така травма в житті невинної дитини? Батькам здавалося, що це не їхні діти зробили! Що це їх не стосується. Одягнуті, взуті, айфон при собі — вихований! (кажуть люди). Нікому не віриться..

Ми кого ростимо? Звірів?! Таке… часто-густо! Ви зрозумійте, щоб виховати з людини достойну особистість не майно потрібне і не чек! Ви людяність в дітях збережіть! Дожили! .. Вовки добріші, ніж людина!