З чоловіком ми познайомилися в інституті. Через рік відсвяткували весілля. Потім пішли діти. Спочатку хлопчик, а через два роки дівчинка. Тоді була щиро закохана в свого чоловіка, багато чого не помічала, словам подруг і близьких про чоловіка не вірила, думала це вони від заздрощі, вірила тільки йому. Часто не радився зі мною, з нашими планами, просто тому, що у нього раптом з’являлися свої плани, які були йому завжди цікавіші і важливіші.
Василь міг по дорозі додому заскочити на хвилинку до приятеля, залишивши мене в машині. Чекала його по дві години, а потім з’ясовувалося, що він до якоїсь жінки на чайок з тортиком заходив. Не вітав з днем народження, з днем закоханих, про нашу річницю взагалі забув. Коли ображалася, говорив, що в їхній родині це не було прийнято або що грошей на подарунки нема. Хоча я і діти завжди вітали його, з усіма святами.
Характер у чоловіка мого не простий. Міг через якусь дрібницю почати сперечатися зі мною. Коли заспокоювався, навіть жодного разу не вибачився. Вважав завжди, що він правий.
Звичайно, я чекала, сподівалася, що чоловік зміниться. З віком я зрозуміла, що нічого не змінюється, а, навпаки, посилюється. Чоловік приніс мені стільки проблем, що від моєї юнацької закоханості нічого не залишилося. Навіть поваги. Я навіть у сні не могла подумати, що колись доведеться розлучитися з Василем.
Читайте також:Коли я дізналася про іншу жінку чоловіка, то була на шостому місяці.
Складно було зважитися, але я сама пішла від чоловіка. Не хочу навіть бачити його більше, думати про нього, згадувати про його вчинки. Працюю, займаюся своїми хобі, спілкуюся з дітьми і внуками, часто ходжу на культурні заходи, стала спокійнішою. Зараз почала ходити на фітнес, трохи схудла, почала робити гарні зачіски, відвідувати салони краси.
І тут Василь став часто телефонувати мені, говорив, що я йому дуже потрібна, що кохає тільки мене, став проявляти турботу, увагу, запрошувати кудись сходити разом. Але мені все це стало байдуже. Я більше ніколи не зможу повірити цій людині.