Мій чоловік мав бабусю, не зовсім рідну, а двоюрідну. Вона не мала дітей та й протягом свого життя жодного разу не вийшла заміж. Чолові розповідав мені історію про те, що вона була дуже цілеспрямованою та напористою жінкою, із зовсім не простим характером. Ще з молоду, вона твердо крокувала по партійних кар’єрних сходах, а потім у 90-х роках вона розпочала свій бізнес. Блат та хороші звязки швидко зробили своє. Я ніколи не вдавалася в деталі, але неподалік від її будинку був склад з прийому та здачі різних корисних рослин, які використовували в аптеках на той час. Я не знаю, як вона заробляла на цьому, але її підприємництво ніхто ніколи не чіпав, а гроші текли рікою.
Мій чоловік завжди проводив свої літні канікули у цієї бабусі. він добре запам’ятав її суровий погляд, та яка вона була жадібна до всього та всіх. В хороших продуктах вона не обмежувала свого племінника, а ось декілька копійок на кінофільм чи морозиво вона ніколи не давала, а він навіть й перестав просити її, бо знав якою буде відповідь. Вона просто любила його по-своєму і називала свої рідним онуком.
Ще коли він був дитиною, бабуся повторювала йому, що свій будинок та майно залишить у спадок. Чоловік пам’ятає ще з дитинства, як для однієї з кімнат в селі якийсь місцевий столяр робив величезну шафу на всю стіну, і всі шухляди в ній були на ключах. Бабуся спокійно відповідала онукові, що такі шухляди потрібні їй для роботи, чоловікові тоді було дуже цікаво і не зрозуміло, для чого це старшій людині.
На початку 2000-х бабуся закрила свій бізнес — прийшли молоді та просунуті підприємці. Якось мій свекор поцікавився у неї де ж вона поділа всі гроші, бабуся відповіла дуже різко та байдуже, що, мовляв, вклалася у якусь справу, а вона прогоріла, тому всі заощадження пропали. Але вона не збиралася сумувати та швиденько перекваліфікувалася в знахарку, тому що знала про рослини буквально все. Грошей з людей вона не брала, говорила, що пенсії вистачає, а коли до неї ходять люди постійно, їй не самотньо, і відчуває себе потрібною.
Я була у тієї бабусі тільки одного раз. За ці декілька днів поки ми гостювали у неї, я перебувала в якомусь нерозумінні від тяжкості її погляду. протягом цього часу до неї приїжджало дуже багато людей та ще й на дорогих іномарках. Вона проводила їх в кімнату, щось бурмотіла їм і люди були задоволені, виходили посміхаючись.
Не знаю, що їй давали як вдячність. Оглянула її будинок: все було дуже стареньке та виглядало скромно, старі обшарпані меблі, килими на стінах, та старенький телевізор, ще з 90-х років. З їжі – тільки що є на городі, а суп вона варила з курячих спинок. Ми привезли їй багато гостинців, але бабусі одразу сказала їх заховати та не балувати її. Одяг був чистий, але старий.
Минулого року її не стало, прожила вона 90 років, як і обіцяла, будинок перейшов у спадок моєму чоловікові.
Ми приїхали на село, щоб вступати в спадок, сусідка віддала нам безліч ключів. Один з тих ключів був від кімнати. А в тій кімнаті — диво: уздовж стін стояли пакети з продуктами, але все давно прострочене, навіть комахи завелися. Як сказала сусідка – це їй вдячні люди привозили, але вона це не їла, а жила на пісних супах. Віддала б краще ці продукти бідним людям.
Найцікавіше було в цих шафах. У всіх ящиках – раритет, який зберігався ще з 80-х років і все запаковане, в нових коробках.. А ще парфуми – дефіцитні на той час, французькі. Двокасетний магнітофон «Шарп». ці всі речі коштували неймовірних грошей на той час! На інших полицях ми знайшли електробритву, відеомагнітофон і навіть камеру! Ми ніби повернулися в минуле Так ось куди вона вклалася!
Ми не могли зрозуміти, чому вона зберігала всі свої гроші в техніці та речах? Чому не купувала золото, яке могло б пригодитися їй на старості? Чому вона так економила та ходила в старому одязі, коли у неї стільки всього було? Чому вона нікому та нічого не розповідала? Чоловік сміється та каже, що здасть ці всі речі в комісійний магазин, а мене пробирає смуток. Я не розумію, чому вона так прожила своє життя й у всьому собі відмовляла.
