Сподіваюся, що мої сини мене з часом зрозуміють, як у них свої діти появляться.

 

Своїх синочків близнюків я мала у 25 років. Все життя працювала для їхнього блага, усі сили поклала на їхнє виховання. Старалася завжди ними займатися, приділяла кожну вільну хвилинку. Вони у мене ходили на різні гуртки, на музику, танці і в художню школу. Як підросли то ми їх почали водити ще й на спортивні гуртки. З чоловіком жили щасливо, як то кажуть «душа в душу».

Читайте також Ви б тільки бачили очі дітей, коли ми привезли їх додому

 

Минулого року я познайомилася із чудовим чоловіком мого віку. Він цікавий співрозмовник та непогано заробляє. Має великий будинок та нову іномарку. У нас зав’язалися стосунки. Не вважаю себе ще дуже старою, тому й піддалася спокусі нового досвіду. Діти виросли, а я вільна і самотня. Коли чоловік запропонував мені оформити наші відносини, тобто вийти за нього заміж, я летіла додому на крилах. Хотіла якнайшвидше повідомити новину дітям.

Сподівалася, що вони зрадіють. Почувши мою гарну звістку – мої сини розізлилися. Почали говорити, що я ніколи не любила їхнього тата, якщо заміж зібралася. Вважали, що і їхнього батька і їх зрадила.

 

 

Я стояла і дивилася на них, а очі мої наливалися сльозами. Я не могла зрозуміти, що відбувається і чому у них така реакція. Я ще досить молода жінка і хочу пожити, радіючи далі життю, а не просто існувати.

Я намагалася їм зрозуміти, що рік за роком у них буде все менше часу на мене і на зустрічі зі мною. А тут чоловік, опора як не як. Він і допомагати мені буде і по дому допоможе, і копійку в дім принесе.

 

Діти зі мною не живуть, не дзвонять і на повідомлення не відповідають.

А я так хочу бути щасливою.