Сповідь чоловіка: дружина і коханка

Так, я зраджував дружині

Коxaнка волосся розпускала по плечах. Воно їй не заважало і нікому не заважало. Дітей у неї не було, господарства особливого теж.

Удома вона ходила в ошатному розхристаному халаті, а частіше просто в мереживній білизні

І ще, вона ніколи і нікуди не поспішала. Її ніхто і ніщо не відволікало  від мене.

Дружина була з тих, хто закочує огірки і помідори в банки. По сто банок за літо. Тому що без них я не сідаю за стіл. Вона з тих, хто майстерно ліпить пельмені, вареники з вишнями, за зиму сотнями, тому, що я їх люблю; та й родину годувати чимось треба.

Коли я зустрівся з коxaнкою і вперше зрадив дружині …Сім’я вже стала мені тягарем. Дружину, здавалося мені, хвилювало тільки одне питання: коли буде зарплата.Дітям вічно щось треба: то з взуття виросли, то на щось знову скидаються в школі …

Коxaнка робила мені подарунки (всякі дрібниці, але приємні), які я ховав від дружини в коморі з інструментами. Або що-небудь з крутих канцтоварів, завжди можна сказати, в разі чого, що всьому офісу закупили.

Читайте також:Думали, що свекруха приїхала допомагати, алe у неї були свої плaни

Я теж їй робив подарунки. Вона любила вибирати їх сама. Дружина злегка розповніла після пологів, фігура вже, звичайно, не та. Стала і речі підбирати собі менш облягаючі, комплексує.

Коxaнка, хоч і не мучила себе тренажерами, але відсутність пологів і гарне харчування, дозволяли їй залишатися все такою ж стрункою, як і в двадцять п’ять. Таку не соромно було привести до друзів.

Друзі звикли до мого подвійного життя …

Приймали мене у себе з коханкою, але з більшим задоволенням, напрошувалися до мене в сім’ю на пельмені, шубу, олів’є … Мало кому з них пощастило з хорошими господинями. І покидаючи наш будинок, завжди цілували руки моїй дружині і здивовано знизували на мене плечима (і чого ще мужику треба?).

У такі моменти, я дуже пишався перед ними своєю сім’єю, затишним, чистим будинком і кмітливими (по яким тільки гурткам дружина не тягала їх), красивими (все в дружину біляві, великі) дітьми та своєю дружиною (такою гостинною і чарівною).

Час летить швидко. Якість мого життя особливо не змінювалася. Тільки, мабуть, коханка стала такою ж близькою, як дружина. Якісь незручності переросли в звички.

Я вже боюся втратити її. Я ніколи не зізнавався їй у коханні і не обіцяв піти до неї (попередив відразу, що сім’ю не кину), але тепер став говорити їй про нібито почуття, тому що з’явилася ревнощі …

Думки ж про те, що я можу втратити дружину, ніколи не навідували мене. Вона здавалася мені частиною мене самого, моєю ногою, рукою, ниркою … Та й вона не давала ніколи приводу думати про це.

Одного разу

Дружина дізналася про існування коxaнки. Переді мною постав вибір. Насправді, якщо зовсім чесно, у мене вже не було вибору. Я просто міг ще спробувати боротися за когось із них. Але саме в цей момент я зрозумів, яким самотнім я був весь цей час.

У мене було їх дві: дружина і коxaнка!

Дружина з якою було зручно і тепло, як з мамою.

Коxaнка, яка тішила моє самолюбство (я чоловік «хоч куди»).

Я зраджував і тій і іншій …

Всі ці роки, зі мною поруч не було жінки, яку мені хотілося б дивувати кожен день якимись неймовірними вчинками, рухами душі. Заради якої хотілося б стати ще кращим, досягти ще більшого.

Тільки щоб пишалася і захоплювалася мною. За всі ці роки жодна з жінок не обняла мене ніжно зі спини, не припала до моєї потилиці, коли мені було зле, не прошепотіла, що я кращий, що все налагодиться … Ніхто не відчув мій страх, не помітив моєї втоми, моєї неприкаяності … Хто винен в цьому? Хто?