Старенька Євдокія у своїх 85 років залишилася самотньою. Троє дітей, яким вона віддала молоді роки, зовсім забули за немічну матір.

Старенька Євдокія у своїх 85 років залишилася самотньою. Троє дітей, яким вона віддала молоді роки, зовсім забули за немічну матір. Кожен займався власними справами. Усе було ніколи провідати матір. Живе якось – та й добре.

Євдокія кожного дня очікувала, що рипнуть двері і увійде хтось з її дітей. Вона відчувала, що сили з кожним днем покидають її. І так кортіло ще хоч разок побачити своїх кровинок. Бабусі здавалося, що тоді й відійти в засвіти буде легше. Однак її сподівання були марними.

Так настав день, коли вона пішла в інший світ, не попрощавшись з дітьми.

Читайте також Торт на згущеному молоці

За тиждень на обійсті зібралися діти, щоб оформити спадщину. Все ж таки є якийсь клаптик землі, за яку можна отримати копійку.

Двері хати виявилися відчиненими. Вони заглянули всередину і зустрілися з молодим чоловіком, який у ролі господаря запитав, хто вони і кого шукають.

– Ми Євдокіїні діти, спадкоємці цієї хати і землі…

-Хата і обійстя належить нам!

-Як це вам?!

-Ми доглянули вашу матір! Ми піклувалися нею упродовж двох років, оскільки їй не було кому хліба купити. Усе виглядала вас, своїх діток… до останньої хвилини… Не дочекалася… Ось документ.

Слова тут були зайві. Вони спізнилися, спізнилися на кілька років…