Свати нас підтримали, тому і домовилися, що зробимо все скромно, але не гірше, як у інших.

У нас із дружиною єдиний син — Ярослав. Для нас він був довгоочікуваною пізньою дитиною. Зараз йому виповнилося 22 роки. Вже цього року він завершує навчання в університеті. Усі п’ять з половиною років він вчився платно. І зрозуміло, що його навчання влетіло нам в копійочку. Однак ми з дружиною розуміємо, що зараз без освіти ніяк, тому для нас було головним вивчити сина, а далі він сам знайде своє місце в житті.

Але ми собі й уявити не могли, що син захоче рано одружитися. На днях додому він привів свою наречену, на оглядини так би мовити. Хоча це важко оглядинами було назвати, адже виявилося, що дівчина чекає дитину. Тому молодь прийшла до нас просити поради щодо ситуації. Дівчина, Саша, його одногрупниця. Вона нам досить сподобалась, вела себе чемно, спокійно.

Читайте також Запитала у мудреця, чому люди відповідають злом на добро

Але ми трохи засмутилися звісно з такої раптової новини, але, зітхнувши, вирішили все ж підтримати сина з дівчиною. Ми з дружиною хоч і не планували так рано внуків няньчити, але діватися було нікуди. Радувало нас і те, що син цілком взяв відповідальність на себе — значить ми все ж правильно виховали його, достойно. Ми вже запланували сватання, аби познайомитися з батьками майбутньої невістки і обговорити з ними наші майбутні дії.

Майбутні свати покликали нас до себе на Водохреще. Так співпало, що і свято разом відсвяткуємо, і всі справи обговоримо. У призначений час ми прийшли у гості, нас гарно зустріли, почастували і ми все обговорили. Наші діти хочуть святкувати весілля. Хоч і планують невелике святкування, але це, все ж таки, витрати. Але син у нас один. Звісно, що грошей зайвих ми не маємо, але можна десь знайти підробіток, десь позичити, десь зекономити, то можна й зробити дітям весілля.

Свати нас підтримали, тому і домовилися, що зробимо все скромно, але не гірше, як у інших. З батьками нареченої вирішили, що оплачуватимемо торжество навпіл, як годиться. Ми оплатили половину суми за ресторан і купили обручки для молодят. А саме весілля запланували робити у березні, на початку весни.

Та якось приходить наш Ярослав додому якийсь сумний. Дружина відразу питає: “Що таке? Щось трапилося?”. А це виявляється свати наші раптово вирішили, що весілля — це дуже дорого і такої суми вони не потягнуть. Так прямо синові і сказали: “Ти ж мужчина, практично вже чоловік нашої Саши. Значить сам за все і плати. Ти не подумай, ми повернемо нашу частину грошей, але точно не зараз. Зараз грошей у нас немає. Або давай твої батьки нам позичать гроші, а ми потім, коли зможемо, то повернемо”.

Моя дружина, як це почула, так і сіла на місці. Ми такого зовсім від них не очікували, ніби ж про усе домовилися. Подзвонив я батькам Саши, а вони лиш про одне говорять: “Ми не знали, що це так дорого. Ми не чекали такого. У нас немає таких грошей. У нас зараз неочікувані витрати”.

Стали думати над тим, щоб відмінити весілля і просто розписатися. Але як це все відмінити? Шкода все ж таки сина і невістку. Та й пообіцяли їм, все спланували вже. Ми ж і не збиралися робити якесь грандіозне торжество. Хотіли запросити лише найближчих родичів та друзів, зробити фото на згадку та й на тому все. Хіба для своєї доньки вони не можуть трохи грошей віддати. Таке ж лише раз у житті буває.