Свекруха просто поставила нас перед фактом, що сина немає на кого залишити і потрібно віддавати його у садок. Попри всі наші доводи, вона з онуком сидіти категорично відмовилася.

Коли доля нагородила нас довгоочікуваною дитиною, ми нарешті зрозуміли що таке справжнє щастя. І ми з чоловіком, і наші батьки не могли натішитися нашим синочком. З перших днів його життя ми оточили його безмірною любов’ю та турботою.
У декретній відпустці я пробула недовго — лише півтора року. Такі були умови контракту на моїй роботі.

Читайте також Складається таке враження, що дочці від мене потрібна була лише вигода. Вона, як зрозуміла, що нічого отримати від мене не може, відразу перестала цікавитися мною. Хоч би спитала чи живий ще я.

Начальниця мені відразу сказала, що якщо не вийду на роботу через 18 місяців, то її посаду займе інша людина. Робота у мене хороша, з нормальним графіком і пристойною зарплатою, тепер таку складно знайти. Тому я і не хотіла лишати своє місце роботи, адже далі жити на щось потрібно. Коли я вийшла на роботу, то сидіти з онуком погодилась моя свекруха, матір чоловіка, оскільки мої батьки живуть в іншому місті. Ось так весь минулий рік свекруха опікувалась дитиною вдень, а ввечері, коли ми з чоловіком приходили з роботи, то повністю перекладали турботу про малюка на себе.

Весь цей час усе було прекрасно. Мати чоловіка завжди з задоволенням приходила до нас няньчити онука, ніяких нарікань не висловлювала. Однак зовсім нещодавно свекруха різко змінила свою позицію і тепер доволі агресивно вимагає звільнити її від обов’язків няньки. Таку зміну настрою вона навіть і пояснювати нам не хоче, просто поставила перед фактом, що займатися внуком вона більше не бажає.

Ми все ж намагалися зрозуміти у чому причина такої кардинальної зміни, але свекруха стала говорити про те, що дитині пора почати спілкуватися з іншими дітьми і звикати до суспільства необхідно з ранніх років. Можливо таку думку їй навіяли телепередачі, які вона постійно дивиться, де всілякі “експерти” виказують свої прогресивні думки. Тому не дивно, що свекруха потрапила під їхній вплив.

Ми з чоловіком все обдумали і зважили відразу, що нашу дитину у садочок віддавати ми не будемо. Не лише через те, що це наш дорогоцінний первіснок. Просто ми багато наслухалися від знайомих, які постійно скаржаться на те, що відколи дитина почала ходити в садок, то регулярно приносить додому якісь болячки. Адже коли хтось у групі має застуду, то підхопити хвороботворну бактерію дуже легко. А лікувати зовсім маленьку дитину складно, та й не хочеться наражати ще не укріплений дитячий імунітет на такі загрози. Ми чітко вирішили, що ніякого садочка для нашого сина не буде, до школи посидить вдома. Зате здоровішим буде. До того ж він у нас хлопчик скромний і сором’язливий, відразу з ним не можна знайти спільну мову. До нашого сина потрібно знайти своєрідний підхід, якщо ж це не вдається, то дитина вередує і сердиться. Навіщо наражати сина у такому віці на негативні емоції?

Чоловік прямо озвучив своїй матері нашу позицію. Але та різко відповіла, що більше не може сидіти з малюком. Він став рухливий і вона втомлюється, не встигає за ним. Тому на її допомогу ми можемо більше не розраховувати.

Свекруха просто поставила нас перед фактом, що сина немає на кого залишити і потрібно віддавати його у садок. Попри всі наші доводи, вона з онуком сидіти категорично відмовилася. І як з нею далі спілкуватися? Я не можу цього зрозуміти, адже вона на пенсії цілими днями просиджує вдома. Хіба так складно подивитися за власним онуком кілька годин?