Світлані було тридцять два роки. Через брак особистого життя вона завжди була нервова та незадоволена життям. Вона відчувала образу на свою бабцю та й на себе теж. Розумом Світлана розуміла – звинувачувати їй краще себе, за свою реакцію на дріб’язкову подію, але є розум, а є почуття, і…
Багато було чого, що зовсім виводило з її влади. На несвідомому рівні.
– Це яка установка? – запитала Світлана. – Гіпноз?
– Це ваша реакція на думку авторитетної людини, якого ви дуже любили і якому довіряли.
Дивна, сумна та нерозумна історія.
Коли Світлані було 23 – вона зустріла Петра – розумного, милого і доброго, він влаштувався на роботу до них в офіс – системним адміністратором. Він не був красенем звичайно і не мав фігурної зовнішності. Та дівчина не судила людей по зовнішності. Вона відчувала тепло та їй було добре з ним і вона вважала, що вони підходять один одномe.
– Казала Світлана, що і сама не була дуже худою. – Так я після розлучення, через нерви схудла… Звичайно Петро любиш смачну їжу. Ну і що?
– Моя думка, що якщо це не шкодить організму та й самій людині то нічого страшного тут не бачу. Та й якщо шкодить і людина це знає, і його це влаштовує, то… В кожного є вибір правда ж?
– В Петра виявився з часом діабет він переживав та навіть скинув вагу. Він знову одружився і швидко до речі. Ой, бабуся…
Так, бабуся, яка не чула душі, тряслася над онукою як квочка, поки та не поїхала вчитися до міста. Таке буває, коли дитину виховує виключно бабуся. Буває, коли у людей є незаперечні авторитети. До якогось моменту.
– Я поїхала з Петром додому, до батьків, до бабусі і вони нас зустріли. Говорили про весілля його батьки теж не були проти. І вирішили, що весілля будемо святкувати у нас.
– Та пройшло пару місяців і батьки Петра приїхали до нас. І ось сталося те, що й зіпсувало життя Світлані, на її думку. Телефонний звінок відповіла бабця, і випадок стався і Світлана почула трішки розмови. У потрібний момент вона увійшла в будинок. Напевно бабця оглухла в той момент, або так слухала розмову.
Світлана почула:
– Можете приїжджати. Та дивіться бо у нашої Світлани дуже повненький наречений. Так, дуже товстий.
Дівчина сіла тай подумала: «Навіщо їм це мати на увазі?»
– Ну, вибрала такого, не пощастило дівчині… – Останні слова, які вона запам’ятала.
Зовсім радості не було до того весілля.
– Світлана чому ви не підійшли до бабусі?
Читайте також: Неймовірно смачний та легкий рецепт Вівсянобліна
– У мене щось ніби перемкнуло в середині хотілося підійти сказати їй та вона могла подумати, що я підслуховую… Розумієте, моя улюблена бабуся вважала, що мені «не пощастило». І попереджала родичів, немов мій чоловік ніс у собі якусь загрозу…
– Так. Досить не приємна ситуація та скажіть, з якими родичами вона розмовляла? Що за люди? Може, у них діти маленькі були, погано виховані?
– Діти були у них, хіба це має значення?
– Можливо бабця хотіла сказати їм, щоб ті дітей попередили… Ви вибачте та це так, версія. Притягнута.
– Я все таки одружилася з Петром. Та в душі було, щось не так. Ця бесіда в голові сиділа мені та не виходила. Петро помічав, що зі мною щось не те. Говорила йому, що просто втомлююся і переконувала в голові, що це все дурниці – подумаєш, бабуся сказала …
Та ніяк не виходило мені це забути. Не вийшло. Зараз її вже немає, а пробачити їй не можу до цього часу. З часом, коли ми прожили рік, відносини з Петром стали псуватися. Я стала пов’язувати його дуже м’який характер з вагою, в загальному він почав марити. Маленькі сварки виростали в скандали, але ми якось трималися, приблизно ще півроку. Та потім я не витримала і мене понесло:
– Моя Бабуся була права, я з тобою не щаслива.
– Бабуся? – запитав Петро.
Звичайно, я йому не розповіла подробиці. Та на родичів всіх образився, подумав, що його не люблять вони і… Ми розійшлися. Він одружився, а я до тепер одна.
– Прискіпливі до кандидатів?
– Зараз вже ні. Та на початках було. Все думала чи сподобається ця людина бабці?
Така історія недовгого заміжжя Світлани. Знаєте, користі від образ немає – це аксіома, але в цій історії – чи не вона на першому місці, не вона основна причина…
Зняти «установку», а значить – і позбавити від образи, без нього було дуже складно. А Світлана була вже на межі психофізичного виснаження.