Син після батькових слів як оскаженів

Зараз наш Павло вступив до університету, і не хоче більше жити з нами. Все підбиває нас розміняти нашу двохкімнатну квартиру або взяти кредит йому на житло. Де ми візьмемо йому квартиру у теперішній час? Я вже майже пенсіонер, чоловік уже пенсіонер. Кредит брати на старості років не хочеться. Інколи я підробляю на весіллях, печу пляцки. Але це капля в морі.

Читайте також Домашній хліб

Так син запропонував розміняти нашу двушку на дві однокімнатні квартири. Почали дізнаватися по оголошеннях, нашу розміняти не вийде на дві однокімнатні. Якщо тільки на однокімнатну і кімнату в гуртожитку. Павлик вже все вирішив. Він буде жити в однокімнатній квартирі, а ми на старості років переїдемо в гуртожиток.

Ми на таке не готові. Ми все життя трудилися, щоб зараз жити в гуртожитку? Зібралися на сімейну нараду, чоловік сказав синові, що він уже дорослий чоловік, майже закінчив університет, можна знайти десь підробіток. Хоч якісь гроші заробляти, але він не хоче. До закінчення універу хоче пожити вільним життям, ще напрацюється.

Живе у нас вдома, нічого не робить, їсть, п’є, всім забезпечений. Тоді чоловік сказав, що поки сам собі не заробить на житло, то його в нього не буде.

Син після батькових слів як оскаженів:

“В інших батьки, як батьки. Гроші дають, квартири купляють, а ви як ті бідняки!”-кричав дорослий син.

Для чого ви мене тоді народили?

Було дуже гірко, але чоловік сказав, щоб я не звертала на це уваги, перебіситься і заспокоїтися.

Ми просто не можемо дозволити собі виконати забаганку сина. Ну і з іншого боку, ми живемо в одній кімнаті, він в інший, у нас кімнати різні, через коридор, ніхто йому не заважає. Нехай приводить товаришів або дівчину, ми ж не проти. Його кімната окремо, а ми взагалі можемо зі своєї кімнати не виходити. Запропонували йому спробувати зняти для нього квартиру. Не те! Орендована квартира – не своя.

Щовечора плачу, чоловік переживає за мене. Посварилися серйозно, син вже місяць з нами не розмовляє. Порадилася з сусідкою, вона сказала, щоб я не звертала увагу, що це зараз у нього такий вік. Перебіситься.

Галю, навіщо тобі зараз на старості років йти знову спину рвати на двох роботах, якщо все добре. Квартира хороша, велика, йому ніхто не заважає. Все налагодиться,-втішала мене сусідкка Тома.

Сиджу біля вікна, за вікном йде сніг…Може, я погана мама? Неправильно виховала свого сина, але що тут поробиш, подивимося, час мине, що вийде, побачимо. А поки живемо, як сусіди в комуналці, зустрічаємося іноді на кухні. Правду в народі кажуть: “Малі діти не дають спати, а великі жити”.