Історії

Та батьки Юлі відразу зрозуміли усю ситуацію і теж хотіли позбавитися від дитини, але було вже надто пізно. Тільки, мама змусила написати відмову від немовляти у той же день.

Все починалося, як у зворушливих казках про принців та принцес, бо Юля вірила у те, що це кохання єдине і на все життя.

Ще на той момент вона була студенткою першого курсу, а вже мріяла про фасон весільної сукні та вибирала країну для відпочинку з ним.

– Юрчику, ми скоро будемо батьками, – так ніжно сказала вона, пригортаючись до свого коханого – Ти більше кого чекаєш: дівчинку чи все ж хлопчика?

– Що? – її хлопець зірвався, немов навіжений з ліжка і взявся за голову.  Ні, навіть і не надійся. Спробуй довести, що те байстрюченя від мене!

– Як ти так можеш? – розплакалася дівчина. – Ти ж сам все добре знаєш. Ти в мене перший і єдиний!

Як тільки стало зрозуміло для всіх, що Юля чекає житину, то дівчина вирішила взяти академ відпустку в університеті та поїхати до батьків.

Вона постійно згадувала Юрія, який пропонував їй позбутись дитини. Він навіть бив її по животі. Як хлопець кудись зникнув, то навіть зраділа.

– Через рік повернешся на навчання, – підбадьорювала подруга. – Маля поки глядітимуть його дідусь і бабуся…

Та батьки Юлі відразу зрозуміли усю ситуацію і теж хотіли позбавитися від дитини, але було вже надто пізно. Тільки, мама змусила написати відмову від немовляти у той же день.

Читайте також  Що не станеться — невістка винна. Перша невістка була погана, друга погана… А вже потім люди розказали Галі, що він на першу жінку руку підіймав і на дитину навіть бувало.

Промайнуло чимало років, а Юля вже й закінчила університет, стала успішною бізнеследі, бо мала три магазини, які розвивала сама.

До неї залицявся молодий адвокат, який згодом став її законним чоловіком. Жили вони разом уже понад 7 років, а дітей все не було, хоч і постійно їздили у найдорожчі та найкращі клініки. Потім вдавалися до народної медицини, шукали різних бабок, та ходили по храмах — результату не було.

– Кохана, я ось тут роздумую, – Орест на мить зупинився, а тоді продовжив: – Кому ми залишимо всі ці магазини та наші старання? Може, візьмемо дитинку в дитячому будинку?

– Ох, Орестику, мушу я тобі все розповісти, – мовила Юля і розридалася. – Я знаю, чому ми ніяк не можемо отримати бажане.

Як тільки Орест дізнався про те, то вирішив розшукати дитину своєї дружини, йому це таки вдалося, але поки тільки документально. Катрусю багато хто хотів забрати до своєї сім’ї, адже дівчинка була дуже розумною, кмітливою та життєрадісною, але коли потенційні батьки дізнавалися, що у Катрусі немає двох пальчиків на руці, відразу відмовлялися від своїх планів.

Віднайти саму дівчинку було надзвичайно складно, адже минуло чимало років, а доля її занесла невідомо куди. Юля постійно плакала та картала себе, бо згадувала ті маленькі рученятка та очі своєї донечки, від якої сама ж і відмовилася.

– Моліться, щиро моліться до святителя Миколая, щодня, як можна частіше моліться до нього і він точно допоможе – порадив дуже старенький монах Юлії.

Жінка купила невеличку ікону в монастирі і почала щоранку і щовечора молитися про допомогу так, як навчив її монах.

– Отче Миколаю, я тебе благаю – допоможи мені, – сльозливо та щиро благала вона. – Я знаю, що ти в силі допомогти усім нужденним, допоможи і мені…

Орест теж дуже часто молився та благав допомоги у святого. Хоч вони дуже часто розчаровувалися, але пам’ятали слова священника, який наголосив: вірте і по вашій вірі вам буде.

Таки диво сталося! Коли подружжя перебралося у новий величезний будинок з охороною, почула дзвінок від свого охоронця Юлія:

– Юліє Вікторівно, тут листоноша хоче з вами поговорити, зможете вийти?

– Вийду, Степане, вийду, – відразу вилетіла до воріт. – Добрий день, слухаю вас.

Листоноша люб’язно привіталася та розповіла, що вся преса зберігається у відділенні пошти, адже ту на воротах немає скриньки.

Дівчина була досить молодою, але коли вона взялася рукою за велосипед, то Юлія помітила те, що так давно шукала. У її серці забігали іскринки полум’я.

Листоноша трішки пригнітилася, але щиро відповіла:

– Я народилася без пальців, може і через це я виросла без батьків. Мене в інтернаті Катею назвали.

Юлія була така щаслива, що аж розплакалася та впала на коліна і на весь голос сказала: вірте і буде по вірі вашій вам.