Так, іноді ті люди, про яких ми думаємо погано, здатні нам по-справжньому допомогти.

Ми з чоловіком цілком щасливо прожили в шлюбі 12 років. Звичайно, були і сварки, і непорозуміння, але ми намагалися конструктивно вирішувати всі проблеми і це виходило.

З початку ми жили окремо від рідних, перше на орендованій квартирі, а потім і іпотеку взяли, яку і виплатили три роки тому повністю. А ще у нас ріс син Дмитро.

Відносини у мене зі свекрухою склалися нейтральні: я не грубіянила, вона до нас не лізла, а якщо і щось говорила чоловікові, то я про це не чула.

А потім я почала дико втомлюватися. Ось просто сил немає домашніми справами займатися. Ледве-ледве відсиджу на роботі і додому, без сил. Чоловік сміявся:

Читайте також Перед тим, як залишити півторарічного сина на 4 дні свекрусі, я написала інструкцію

– Зовсім ти, мати, розледачіла, не може так бути, щоб мужик біля плити стояв.

 

Так, не може, але сил не було і вже три тижні у мене трималася якась незрозуміла температура. Вирішила я піти в лікарню, обстежитися. Лікарі довго не могли встановити причину моїх нездужань, спочатку всі грішили на те, що щитоподібна залоза барахлить.

– Ну що сказати, діагноз звучить загрозливо, але не зовсім безнадійно, – сказав втомлений лікар в онкодиспансері, куди я, нарешті, потрапила, – будемо лікуватися? Тоді приготуйтеся до того, що це буде довго, болісно і дуже дорого.

Я була розчавлена. Йшла додому і дороги не бачила. Сонце світило, а мені здавалося, що кругом непроглядна ніч. І головне – син, Дмитро, йому ж тільки 8 років. Як він буде без мене?

– Будемо тебе лікувати, – сказав чоловік, – не здамося і все зробимо.

Ми і робили. Для мене почалися нескінченні лікарні та курси виснажливих хімій. Волосся я позбулася разом з бровами і віями. З роботи довелося піти на групу. А головне, гроші танули, а поліпшення не передбачалося.

Мій чоловік терпів, підтримував мене, свекруха забирала Дмитра до себе на час моїх лікарень. Але я бачила, що чоловік поступово віддаляється від мене.

Мабуть, народна приказка про те, що «брат любить сестру багату, а чоловік дружину здорову», була права. Ні ми не лаялися, він навіть дивився на мене з жалістю, але не було про що розмовляти.

Ми жили в різних вимірах: у мене – лікарні та боротьба за життя, а у нього – просто життя, нормальне життя і все попереду.

Одного разу лікар сказав:

– Знаєте, у вашому випадку нам не впоратися без особливих заходів, на жаль, вони коштують дорого і не можуть дати повної гарантії. Але це краще, ніж зараз, без гарантій взагалі. Будемо пробувати?

Сума, яку він озвучив була для мене астрономічною. Порівняно за вартістю з двокімнатною квартирою в ​​хорошому районі.

– Ну продамо, невпевнено сказав чоловік, тільки чи допоможе?

Ця розмова відбувалася прямо при свекрусі і тут вона вперше висловилася:

– Квартиру продавати надумав? Зовсім розуму немає? А якщо їй не допоможе? Де ти будеш жити, де вона буде доживати? У мене чи що? Ось мені таке на старості років треба? Навіть не думай.

Прекрасно, мене вже викреслили зі списків. Я навіть думаю, що у свекрухи і хусточка чорна десь був приготована, до випадку. Я вийшла зі своєї квартири і побрела на лавочку в сквер.

Тут подзвонив брат. Він старший за мене на 3 роки, одружений, ми не спілкувалися особливо часто, особливо після смерті мами.

Продали ми тоді її квартиру, поділили гроші. Мирно, але особливої ​​теплоти у відносинах так і не виникло. З його дружиною я теж підтримувала відносини рівні, але не дуже сердечні, вона мені здавалася якоюсь надто пихатою і зарозумілою чи що.

Брат мене і забрав зі скверу, до себе.

– Ну що тут думати, – сказала Рита, дружина мого брата, – ми з тобою на орендовану квартиру з’їдемо, потім видно буде. А квартиру я зараз закину на сайт для продажу.

Я навіть слова не встигла сказати, просто сиділа і давилась риданнями. Виходило, що людина, яка була мені по суті чужою, готова була йти на орендовану квартиру з чоловіком і дитиною, заради того, щоб я просто спробувала вижити.

Лікування допомогло. Гроші, що залишилися зайвими я віддала братові, він взяв з дружиною квартиру в іпотеку.

Я поки живу з сином у тещі свого брата, вона сама запропонувала:

– У мене місця вистачить, займайте кімнату і ні про що не думайте, так добре, не дякуй. Це моя Рита не захотіла, щоб зять з тещею жив, а тобі я не теща, не свекруха, раптом і уживемося.

З чоловіком я зараз розлучаюся. Квартиру виставили на продаж, після чого я і куплю собі вже своє житло. Тому що брат з дружиною і чути не захотів, щоб я віддала йому ці гроші, як відшкодування мого лікування.

– З глузду з’їхала, ми вдвох, – сказала Рита, – заробимо! Не вигадуй, думай про себе, у нас на роботі фахівця потрібно, оплата нормальна, підеш?

Чоловік мій, який не бачив мене пів року, був дуже здивований змінами в моєму зовнішньому вигляді, запропонував почати все заново.

– Раз я вижила і вилікувалася, – кажу, – я знову можу бути твоєю дружиною? А раптом хвороба повернеться? Ні, не відповідай, я все одно жити зі зрадником не буду.

Так, іноді ті люди, про яких ми думаємо погано, здатні нам по-справжньому допомогти. А ось найближчі, на яких розраховуєш – можуть відвернутися в будь-який момент.