У родині Марії Анатолівни існувало багацько сімейних традицій і прикмет. Однією із таких було таке: по жіночій лінії із покоління в покоління передавалася невеличка брошка із справжніми перлинами із глибин океану. Цю брошку пра-пра-прабабуся Марії Анатолівни отримала в подарунок, коли працювала при палаці заможних панів.
Так жінка берегла її як найбільшу дорогоцінність у своєму житті і коли виходила заміж – одягнула вперше її на вбрання. Через двадцять років, коли до вінця йшла її старша дочка, жінка вручила їй цей подарунок. Так продовжувалося і до сьогодні.
Кожна жінка у їхньому роді мала на собі цю прикрасу у вінчальний день. А якщо у матері було кілька дочок, то кожна із них одягала цю прикрасу, а потім мати дарувала її старшій дочці.
Так вже в них було заведено і абсолютно ніхто не насмілювався змінювати її.
Читайте також Аж тут мені пощастило. Біля мене зупинилася перша ж машина.
Так от, ця брошка була із золота, на ній було кілька перлин ідеально неідеальної форми і вона була усіяна осколками діамантів. Тому, мати Марії Анатоліївни вирішила, що доречно буде зберігати таку цінність у сейфі. Тому близько п’ятдесяти років тому вони і придбали сховок.
Йшли роки. Марія Анатоліївна вийшла заміж, теж із цією прикрасою, до речі. От тільки тут трапилася біда. Жінка ніяк не могла подарувати чоловікові дочку. Вона мала чотирьох синів і жодної дівчинки.
Коли її сини досягли свого повноліття, то почали задумуватися про власні сім’ї.
А от бідолашна Марія Анатоліївна не знала як саме їй бути і як вчинити із брошкою. Адже дочки у неї не було.
Наступав день одруження наймолодшого сина. І його дружина мала мати також на собі цю прикрасу, як і три попередні невістки. Та й за аналогією, після цього весілля, — Марія Анатоліївна повинна була подарувати сімейну реліквію найстаршій невістці, себто дружині найстаршого сина. От тільки вона її не злюбила з першого погляду. І ніяк не хотіла йти проти своєї волі. Надто вже її дратувала скромна дівчина Ганнуся.
А от обраниця наймолодшого сина дуже їй імпонувала. Хоча не була ні красивою, ні розумною. А навпаки. Розбалуване та розмальоване дівчисько. Але ж вона була дружиною найулюбленішого наймолодшого сина жінки і тому заслужила таку велику любов свекрухи.
Марія Анатоліївна кілька днів не могла ні заснути вночі, ні думати про щось вдень, окрім брошки.
Але ж і проти волі предків йти не посмієш. Так вона думала, думала і все таки вирішила, що якою б сильною не була її материнська любов до найменшого сина, вона не посміє перечити установленим в родині традиціям. А то ще біду накличе. Тому й подарувала цю брошку, як і належить старшому сину і його дружині, хоча робила це через силу і зовсім не охоче.