Перейти до вмісту

«Так, я живу з іншою жінкою. Нам треба на розлучення подати»

Заміж виходити в 35 років я не планувала. За плечима – 2 розлучення. Але коли мій колега Олег запропонував сходити в кіно на гучний фільм, відмовлятися я не стала. Нудно сидіти вдома на самоті. Ми з’їздили в кінотеатр, Олег запропонував зайти в кафе. Ми почали стабільно вибиратися абикуди на вихідні. Через 2 місяці він, буденним голосом, запропонував з’їхатися.

Ні зізнань у любові, ні подарунків і квітів. Та й чи потрібні вони в нашому віці? Я задала питання: «У кого ми будемо жити? У тебе?» «Чи можемо і у мене, тільки я квартиру винаймаю». Повисла пауза. «Ні, ти не подумай нічого поганого. Я не альфонс.

У П’ятигорську у мене будинок, 20 соток землі». «Зрозуміло. Ну добре, перебирайся до мене»- відповіла я. І ми почали жити разом. Все було добре, мені нема на що скаржитися. Олег виявився турботливим, ніжним чоловіком. Він возив мене на роботу на машині, ввечері ми заїжджали в супермаркет, закуповувалися продуктами, їхали додому готувати. Дивились фільм.

Читайте також Образливо чоловіку, що така дяка за все, що робив для сестри.

Мріяли про те, куди поїдемо влітку. Якось ми сиділи за столом, їли макарони по-флотськи. І Олег запропонував розписатися. Аргументів для відмови я не знайшла. Ми і так живемо разом. А так хоч законний чоловік буде, не соромно перед подругами. Одружилися. Я часом собі питання задавала – “Чи то той чоловік? Чи не поспішила я поставити на собі хрест в 35 років?”

Хотілося емоцій, напруження пристрастей, в ейфорії побути трохи. А не так – прісно, ​​буденно. Наче ми 30 років у шлюбі. А, може, так навіть і краще? Через рік Олег мовчки зібрав речі і пішов. Зловила себе на думці, що падати на коліна і тримати його за штанину зі словами: «Не йди від мене» – мені не хочеться. Але що це означає? У нього хтось з’явився?

Я, оговтавшись від потрясіння, зателефонувала йому. «Так, я живу з іншою жінкою. Нам треба на розлучення подати». «Окей »- відповіла я байдуже, хоча в грудях клекотіла образа. Трохи пізніше я дізналася, з ким він живе, дівчина звичайна, нічого особливого.

Але істина мені відкрилася, причому несподівано. Я розбирала шафу і в глибині побачила товстий записник з коричневою обкладинкою. Розкрила на середині, побачила почерк Олега. Цікаво, про що він писав?

Поклала книгу на тумбочку, потрібно буде вивчити. Позначки я розбирала насилу. Скорочення були мені не зрозумілі. Був і блок з прізвищами та іменами дівчат, їх номери телефонів. Іноді Олег записував детальну інформацію – адресу, місце роботи батьків, їх марки автомобілів. Були і цифри, суми, зазначені в гривнях і доларах.

Хто ці люди? Він у них позичав? Вони позичали у нього? Я взяла в руки свій смартфон і зателефонувала за кількома номерами. Кілька жінок відмовилися розмовляти, кинули трубку. Двох я розговорила, та й вони самі опинилися досить балакучими.

Що я дізналася? Олег – формений альфонс. Він живе коштом жінок. Позичає у них гроші, не віддає. Живе на їх житловій площі, а свою квартиру в цей час здає. Будинок в П’ятигорську він давно продав. Мабуть, Олег знайшов більш вигідну пасію і пішов до неї.

Дивно, мені ще можна сказати пощастило. Олег у мене грошей не позичав. Та й не пропало з дому нічого. Я згадала, що він дарував мені сережки золоті на день народження. Полізла в шафу. Коробочки, в якій сережки зберігалися, я не виявила. Він забрав її з собою. Ну і нехай! Легко відбулася.