Тепер Марина Степанівна страшно ображена на сина та його сім’ю.

-Вже 4 роки я зустрічаю Новий Рік зі своїми подругами. – почала свою розповідь 60-річна Марина Степанівна. – Проте цього року компанія не змогла зібратись разом. Тая поїхала святкувати в колі родини, Марія захворіла, тому не може прийти до Марини. Так що я подумала, що можна одного разу і на самоті зустріти прийдешній рік. Зроблю собі невелику святкову вечерю, подивлюсь телевізор та ляжу спати. Проте мені зателефонував син, та змінив мої плани. Каже, що давай ти до нас на свято приїдеш, з внуками побачишся. Я звісно дуже хотіла до внуків, але все ж відмовилась. Син наполягав на своєму тому я зрештою погодилась.

Марина Степанівна має двох онучок – 6-ти та 11-ти років. В шлюбі син Марини Степанів вже 12 років, живуть вони окремо в квартирі невістки, яку їй подарував сват. Років 7 назад вони взяли ще одну 2-ох кімнатну квартиру в кредит. Зараз там живуть квартиранти, тому кредит виплачується за їх орендну плату.

Що правда Марина Степанів зі своєю невісткою Яною хороших та теплих відносин так і не змогли налагодити. Вони не сперечались у відкриту між собою, проте й ріднею один одному не стали. Яна одразу почала тримати дистанцію з свекрухою.

-Завжди все було не так: подарунки, мої візити та дзвінки, а поради це вже класика жанру. – бідкається Марина Степанівна. – Все що я скажу сприймається в штики, ніби я в їхнє життя влізаю. Всі подруги кажуть, щоб я просто дарувала дітям гроші і не старалась для них, раз така ситуація. Але що ж це за такий подарунок гроші?

Мати Яни дарує завжди дівчатам хороші сукенки, іграшки, солодощі і всі вони сприймаються на ура, а ті ж самі речі від Марини Степанівни невістка не оцінює. Завжди щось не так.

Читайте також Не пощастило хлопчику і з мамою також. Після розлучення вона зовсім забула про свого сина і почала вести розгульне життя.

Сваха завжди сидить з онуками, забирає зі школи, водить старшу на танці декілька разів на тиждень. А Марина Степанівна лише мріє про таке, адже Яна не дає їй побути з онучками лишнього разу.

Але Марина Степанівна всіма силами старається спілкуватись з онучками та сином. Вона ж більше родичів не має. Вона часто дзвонить, цікавиться їхнім життям і запрошує в гості. Вона тішить себе думкою, що син з невісткою живуть наче добре, а те що з Яною не зійшлись – можна пережити і звикнути.

-Я декілька разів перепитала сина чи точно Яна не проти, що я буду з ними святкувати, чи не буду я заважати, чи не буде Яна ходити роздратована цілий святковий вечір? Але син переконав, що все буде добре, аби я не переживала, а просто зібралась та чекала на нього, він приїде 31 числа та забере її на святкування нового року. В кінці кінців я погодилась, це все одно цікавіше ніж дивитись телевізор на самоті.

Син приїхав, як і обіцяв на передодні свята, та забрав її до себе. Коли вони приїхали Марина Степанівна пішла до квартири, а син пішов загнати машину до гаражу.

-Заходжу до квартири, а всі в піжамах, нечесані не миті сидять по телефонах, – розповідає Марина Степанівна. – Всюди валяються речі, ліжка не застелені, а на кухні не митий посуд. Я ж питаю, що це таке? Святкувати так будемо? Давайте вставайте і будемо прибирати! Яна відповіла, що все і так готове, їжу вже замовили – стоїть у холодильнику. Я кажу, що в такому безладі святкувати не можна. Дала дівчаткам ганчірки, показала де треба витерти та як прибрати. Вони з радістю побігли наводити лад в своїй кімнаті.

-Пішла я на кухню, мию посуд, прибігла молодша онучка, сказала, що все повитирала, за що я її похвалила. Коли я вже домила посуд, прийшов син, я його відправила мити ванну. Заходжу в кімнату, а там Яна, як лежала на ліжку так і лежить. Каже «Я втомилась дуже, вчора допізна проект здавала на роботі, тому сьогодні нічого робити не хочу!» Я кажу їй де вона там втомилась? За комп’ютером сидіти та й папірчики перебирати, це ж не будівництво. Тому давай і йди працювати.

-Зайшла до дитячої, а старша онука теж лежить, в навушниках та зі смартфоном в руках. Робити порядок в кімнаті навіть не думає. Я ж почала питати, що це таке? Давай прибирай в кімнаті, а інакше заберу твій телефон і викину у вікно. Тут прибігла Яна і почала майже криком казати: «Досить наводити свої порядки в моєму домі! Не командуйте тут! Ось в своєму домі – будь ласка, але не в нашому!» Я аж затихла, думаю як так, при дітях таке мені сказати та в такому тоні. А я хіба зробила чи сказала щось не так?

Тому я тихо пішла в коридор, взулась, вділась та пішла. Ніхто за мною не біг. Навіть син. Так і не телефонували. Я приїхала додому, зробила собі салатику та сіла дивитись телевізор.

Я зрозуміла, що наше спілкування трималось саме через те, що я дзвонила. Не дзвонитиму я, то не дзвонитиме ніхто. Хоча чому я сумна? Я давно знала, що в їхній родині я нікому не потрібна.

Тепер Марина Степанівна страшно ображена на сина та його сім’ю.