Перейти до вмісту

Тепер я стала серйозно замислюватись: чи не бумеранг це часом за те, що зруйнувала колись чужу сім’ю

Невже усе це повернулось до мене бумерангом?До 27 років мене називали не інакше як «фаворитом долі» і по правді кажучи це було чистою правдою. Мої батьки доклали усіх зусиль, щоб дати мені хорошу освіту, яка своєю чергою забезпечила мені безтурботну юність.

Відразу після закінчення елітного вишу мене прийняли на високооплачувану роботу. Я винаймала пентхаус у самому центрі Києва, їздила на хорошій машині, щоранку снідала тостами з червоною рибою, на обід з колегами ходили у кафе біля роботи, а у ввечері замовляла доставку їжі з дорогого ресторану. На додачу, природа нагородила мене ще й чудовою зовнішністю — красива, висока та струнка, неначе модель.

 

Серйозних відносин у мене не було, проте я не сильно через це страждала. Я була юна і не хотіла витрачати свій дорогоцінний час на першого-ліпшого. Мені дуже лестила постійна увага красивих та заможних чоловіків.

 

Проте жодні гроші не могли купити мою любов. Я була цілком самодостатньою та могла дозволити собі будь-яку примху, чи то новенький телефон останньої моделі, чи то дорога машина. Так, доводилось трішки скорочувати свої витрати, але вже за рік я їхала на шикарному авто і найголовніше — придбаному за власні кошти.

От тільки з покупкою власної квартири я не спішила. Мені здавалось це цілком безглуздою тратою у моєму віці, адже зараз я могла ледь не кожного місяця міняти одну шикарну квартиру на іншу. Вирішила, що задумаюсь про покупку, коли вже створю власну сім’ю. Ох, хто ж міг знати, що згодом я сильно пожалкую про своє рішення…

 

Читайте також Мені шкода, що моя мама так живе. Вона безкоштовно працювала на батька, а зараз – на брата.

 

Йшов час і мій вік плавно підходив до тридцятки. Не те, щоб я почувалась вже старою, зовсім ні, але почала серйозно замислюватись про сім’ю. Усі мої знайомі були вже давно одружені, а у деяких вже діти у школу ходили, а я була зовсім самотня. Залицяльників у мене і досі було достатньо, але ніхто з них і не думав одружуватись зі мною.

Масла у вогонь підливали ще й мої подруги, постійно жартуючи: «Слухай, Оленко, ти такими темпами скоро старою дівою залишишся! Може тобі почати одягатись більш відверто? Чоловікам це подобається!» Звісно я вдавала, що їх слова мене не хвилюють, але глибоко у душі це було не так…

Незабаром я познайомилась з Владом. Йому було всього 23 і він був одружений. Його дружина не могла йому подарувати дітей, то ж хлопець продовжував пошуки «тої самої».

 

Після дня нашого знайомства, куди б я не пішла, то всюди натрапляла на Влада, я навіть стала хвилюватись чи не стежить він за мною часом. Його прояви симпатії до мене були як у кіно: без причини дарував квіти та подарунки, робив сюрпризи та телефонував у ранці просто, щоб побажати хорошого дня. Проте я ясно розуміла, що люблю не Влада, а його увагу до себе. Підкупало ще його постійні запевнення, що з дружиною у нього давно все скінчено і постійні розповіді про те, яка вона жахлива людина.

Все ж перспектива зустрічатись з одруженим чоловіком мене зовсім не приваблювала, тому я сказала Владу, що поки не побачу офіційний документ про розлучення, доти у нас нічого не може бути. Через місяць він став офіційно вільним і у нас зав’язались стосунки.

 

Любові до хлопця я так і не відчувала, проте я не хотіла залишатись сама, а Влад, здається, серйозно захопився мною. Мені було достатньо того, що я поважаю його, тому вже через рік ми одружились. Свято було так, про яке більшість пар тільки може мріяти: найкращий у місті ресторан, розкішні весільні наряди та багато гостей. Ще через півтора року я дізналась, що чекаю на дитину.

 

І спершу все було чудесно, поки на сьомому місяці до мене не дійшли чутки, що Влад мені зрадив і його коханка теж у положені. Але Влад поспішив мене «заспокоїти», сказав, що змусив її перервати вагітність і цього більше ніколи не повториться. Якийсь час я ображалась, але врешті пробачила і постаралась забути про той випадок. Пройшов час, я завагітніла вдруге, а мій чоловік пристрастився до алкоголю. З кожним днем він вживав все більше і більше, поки це не переросло у справжню залежність.

Вже тиждень ми з дітьми не бачили Влада, бо він знову пішов у страшний запій. Пів року тому він пропив нашу квартиру куплену відразу після весілля, а тому тепер ми живемо у моїх батьків. Заощаджень у мене більше не залишилось і на роботу я також не ходжу, оскільки знаходжусь у декреті.

 

Жодні мої аргументи та спроби вмовити Влада на лікування не допомогли. Тепер я стала серйозно замислюватись: чи не бумеранг це часом за те, що зруйнувала колись чужу сім’ю