– Загалом, на дочку вже надії немає – їй в серпні сорок чотири роки, живе одна, з котом, це класика! Про те, що треба народжувати, і чути не хоче! – сумно розповідає знайома пенсіонерка.
– Залишається тільки син … Вірніше, невістка! Я тут її запросила на розмову. Переживала, думаю, не буде мене слухати, обірве, скаже – не ваша справа … Кажу, Танюша, ти мене вибач, звичайно, але постарайся зрозуміти: нам з батьком дуже хочеться побачити онуків!
– І що вона? Не стала слухати?
– У тому-то й справа, що стала! Вислухала всі спокійно і каже: тут така справа, Зоя Олегівна, я чекаю дитину зараз, випадково вийшло, і я не хочу: житла у мене немає і не передбачається.
Перепишіть, каже, на нас з чоловіком свою квартиру, в якій живете – буде у вас онук! Ні – значить, будемо вважати, що цієї розмови не було. І тоді без образ – більше цю тему зі мною не піднімайте …
Синові Зої Олегівни тридцять чотири, невістка Тетяна – його ровесниця. У шлюбі вони вже досить давно, живуть непогано, квартиру знімають.
Спочатку, відразу після весілля, говорили, що будуть збирати початковий внесок, брати іпотеку. Накопичувати, знімаючи житло, не особливо виходило, але щось все ж відкладали і з мрією коли-небудь отримати свою квартиру не розлучалися.
А потім сталася криза, виріс долар, родичка Тетяни, валютна іпотечніца, потрапила в таку халепу, що мало не здалося. Ледве виплуталася зі своєї іпотеки, втративши купу нервів, здоров’я (чоловік її на нервах дістав інсульт), а також шалені гроші і житло.
Читайте також: Занадто важко жити в нескінченній брехні
– Ну ні, нам такого не треба! – вирішили Тетяна з чоловіком, з жахом спостерігали цю історію з боку. – Все непередбачувано …
І живуть собі в орендованій квартирі, не особливо економлячи, кілька разів на рік подорожуючи по закордонах, купуючи в принципі все, що хочеться – але без накопичень і іпотек.
– Старша донька, Віка, взяла себе студію в новобудові, вже виплатила, – розповідає Зоя Олегівна. – А син у нас, виходить, без житла …
Зоя Олегівна з чоловіком живуть в маленькій панельної двійці в Чертаново, житло належить їм двом, син там тільки прописаний, дочка прописана у себе в студії.
Про онуків старики марять вже давно, у Зої Олегівни це питання хворий. Їм з чоловіком під сімдесят, і хочеться побавити малюків, поки ще є хоч якісь сили.
А тепер ось Тетяна заявила відверто – переписуйте квартиру на нас, будуть вам внуки … Причому, ніяких заповітів. Боротися потім в судах з Вікою Тетяна не хоче.
А в тому, що суди будуть, не сумнівається, знаючи склочний характер зовиці і їх досить непрості з самого початку відносини. Тому тільки дарча: свекор дарує свою частку синові, а свекруха – невістці.
Чесно кажучи, Зоя Олегівна спочатку подумала, що невістка жартує – але ні, вона говорила цілком серйозно. І вирішувати Зої Олегівні треба швидко – час йде.
– Танечка, як же ми перепишемо квартиру? – злякалася Зоя Олегівна. – А нам-то куди діватися?
– Зоя Олегівна, ви будете жити в квартирі, для вас все буде по-старому! – пояснила невістка. – Ми з чоловіком будемо знімати, хоч з дитиною, хоч одні. Просто, якщо буде дитина, мені впевненість потрібна, що у нас щось є за душею, на самий крайній випадок …
Як вважаєте – невістка знахабніла надміру?
А може бути, не так вже вона й неправа? Якщо свекрухи серйозно потрібно внука і тим більше онуки, якщо для неї це, з огляду на вік, болюче питання, від дочки вона спадкоємців не дочекалася, і надія тільки на невістку – нехай бере участь матеріально.
Діти зараз дороге задоволення.