Доньки Віри рано залишились без батька, старшій ще навіть 7 не було. Чоловіка схватив сердечний приступ і до місцевої лікарні його вже не довезли. Залишив він після себе дружині спадок — трьох прекрасних донечок. Яка доля спіткала Віру не складно уявити: цілий день жінка була спершу на одній роботі, а тоді вирушала на другу, вдома на неї чекали доньки, яких потрібно було нагодувати, а потім ще й прибирати дім. Крім того, було господарство та поле, які теж лежали на плечах Віри.
Йшов час, старшій доньці виповнилось 9 і дівчинка почала допомагати мамі по дому та на грядках. Вірі стало хоч трішки легше та спокійніше, адже тепер вона знала, що за молодшими доньками є кому приглянути й не доведеться так часто просити про допомогу доброї сусідки, хрещеної однієї з доньок.
Старшій доньці було вже 19, коли одного разу вона прийшла до матері зі своїм хлопцем, щоб повідомити радісну новину: вона виходить заміж. Віра була дуже рада за доньку і була приємно вражена ким виявився її майбутній зять. А був то ніхто інший як сусідський хлопець Назар, який ще з дитинства добре дружив з її доньками. Вірі він завжди подобався та і сім’я у них пристойна.
— За тебе я спокійна люба, ти у добрих руках.
Щоб заробити на то весілля жінці довелось днями й ночами тяжко працювати на фермі.
Згодом нареченого привела і донька Ярина. Віра була дуже щаслива, що і друга дитина добре прилаштувалась у житті. Почала вона знову відкладати гроші, а незабаром і весілля справили.
Пройшов рік і по селі стали говорити, що і третя донька виходить заміж. Тут над Вірою почали вже відверто насміхатись співробітниці. А Світлана безсоромно сказала:
— Знаєш, на твоєму місці я б теж пошвидше доньок видала заміж. Ну а що? Ти ще не стара, зможеш ще собі знайти когось!
— Доньки мої вийшли заміж за цілком порядних чоловіків, то ж моє материнське серце спокійне. Насильно я нікого заміж не видавала, то було лише їх рішення. Ще Ганнусю ось вийде заміж і заживу для себе зі спокійною душею.
Незабаром на подвір’ї Віри знову зібрались гості. Тільки тепер жінці не довелось тяжко працювати по ночах, щоб заробити на весілля, старші доньки переїхали до міста і змогли заробити грошей для сестри.
Пройшло багато часу, зараз Вірі вже сімдесят років, але вдруге заміж вона так і не вийшла. Усе своє життя вона присвятила дітям та онукам та ніколи про це не пожаліла. Кожної неділі до Віри приїжджає котрась з доньок зі своєю сім’єю, а на свята збирається й уся родина. Про більше жінка й мріяти не могла! Не хватає їй лише поруч коханого чоловіка, який завжди хотів сина, бо тепер у них їх аж три!