Ми з чоловіком маємо чотирьох дітей. Дві доньки та два сина. Ми вклали в кожного з них всю свою душу. Старались все для них робити, купувати все що потрібно і що вони хотіли, звісно по можливостях. Дали кожній дитині вищу освіту.
Зараз вони створили кожен свою сім’ю. Ми вже неодноразово стали дідусем та бабусею. Доньки завжди нам допомагають та провідують. Телефонують регулярно. А ось сини… Вони ніби забули про нас. Ніби ми чужі люди. Не дзвонять та не провідують. Невістки завжди вітають зі святами, час від часу просто так телефонують, внуки також, але ось сини навіть на дні народження нам не телефонують. Тому ми самі стараємося дзвонити. Але на жаль рідко коли вони беруть слухавку.
Читайте також Мені довелося віддати її до будинку для літніх людей.
Ми розуміємо, що в них свої клопоти, робота, сім’я, але ж доньки так само мають роботу, сім’ю та клопоти, проте завжди знаходять час на нас. Раніше, в той час, коли ми були молодшими, ми якось не дуже звертали на це увагу, старались все зрозуміти. Але ми не молодшаємо. В нас з’явилися проблеми зі здоров’ям, через які ми не в змозі вже вільно робити все що потрібно та потребуємо допомоги.
Якось була ситуація, що треба було відремонтувати дах. Так чоловік був змушений просити інших людей допомогти з цим. Сини не захотіли приїхати. Коли потрібно було нам з чоловіком в лікарню – нас відвозили зяті, а доньки допомагали з усім з чим могли допомогти поки ми хворіли. Та й в загальному завжди старались допомогти.
Але в нашій сім’ї сталося горе – два роки тому молодша донька через один нещасний випадок стала інвалідом. Тепер їй самій потрібна була допомога. Деякий час нам допомагала старша донька, але в неї виникли проблеми з роботою і вона вимушена була поїхати на заробітки закордон.
А ми з чоловіком старі люди і зараз не можемо навіть сходити в аптеку за ліками, бо попросту не дійдемо. Пенсія маленька, тому найняти людину, яка б доглядала за нами не можемо.
Невістка, жінка старшого сина, запропонувала продати будинок та на отримані гроші переїхати в будинок для літніх людей. Там будуть хороші умови і необхідна допомога. Та й тих грошей мало якраз вистачити, щоб оплатити наше проживання там. А якщо потрібно буде, то вона докладе своїх грошей.
Якщо чесно, це досить не погана ідея, але мене дуже образило те, що ні один син не запропонував переїхати до них. Ми як ні як не лежачі, ми можемо робити хатні справи, просто кудись далеко йти в нас не вистачає сил в наші то роки.
Тоді я зрозуміла, що я і чоловік в цьому житті можемо розраховувати лише на доньок, та хоча б якусь допомогу від невісток. Але ніяк не на синів.