Микола важко працював, старався забезпечувати дружину і дочку. Навіть купив будинок в кредит, оскільки його дружина ніяк не могла ужитися із його батьками.
Жили вони наче не погано. Через рік Марина мала другу доньку, яку охрестили Валерією. Дочки росли, ставали все дорослішими. Пішли у садочок, потім до школи.
Якби не одне але. Микола вважав, що доньки на нього зовсім не схожі. Хоча і він і дружина обоє світлошкірі і голубоокі.
Батьки Миколи могли промовитися, що дочки більше схожі на невістку, але вони робили це не зі зла. А от Микола собі це все мотав на вус.
Читайте також Хлопчика назвали Івасиком та любили його всім своїм серцем.
Характером дівчатка теж не пішли у батька. Він мав мужній i дуже покірний характер. А от їхні дочки мали дуже бунтарську натуру.
З часом вони перестали бути схожими і на його дружину. Хоча хто його знати, які гени вони взяли від попередніх родичів. До того ж його дружина була родом з іншої області, яка межувала із Молдавією.
Жив так бідний Микола у постійних сумнівах і от одного разу вирішив, що так продовжуватися більше не може. Одного ранку він записався на консультацію до лабораторії, яка спеціалізувалася на ДНК-дослідження.
Наступного ранку Микола вже відніс необхідні матеріали туди ж і з тривогою очікував на результат. Він одночасно і сумнівався, і одночасно – ні. Він лише хотів запевнити себе, що дочки яким він присвятив своє життя є його рідними по крові.
Через чотири дні Микола вже мчався до лабораторії за результатами. Як виявилося, відсоток їхніх родинних зв’язків дорівнював нулю.
Микола дуже засмутився. Через два дні він вирішив повторити цей аналіз уже в іншій клініці. Там результат був таким же.
Того ж дня він вручив дружині ці два результати і вигнав її з дому. Лише одного не міг зрозуміти чому вона з ним так вчинила.