fbpx

Тож у нас з невісткою вже два дні напружені стосунки. Син на цю ситуацію дивиться з байдужістю і переконаний, що це все дрібниці.

Ми з чоловіком мешкаємо в селі, яке знаходить неподалік від обласного центру. Саме там жив наш син з невісткою. Однак приблизно рік тому вони справили весілля сина і подарували молодим свою квартиру. Самі ж переїхали до нас. Звісно, що не без нашої згоди. Ми домовилися, що вони нам допомагатимуть по господарству, адже сили в старості вже не ті.

Та наші очікування не виправдалися. Вони роблять щось по дому, але лише незначні дрібниці. Працюють в місті, тому доводить кожного дня витрати багато часу на дорогу.

Так і виходить, що невістка лише на вихідних щось приготує, а син інколи наведе порядок в городі. Та все ж комунальні послуги вони оплачують і продукти купують. На цьому й все.

Ось так ми жили рік.

Днями у нас було свято. Ми відзначали мій ювілей з нагоди 70-річчя.

Запросили гостей, десь чоловік 30. Святкування організували в неділю, а суботу залишили для підготовки.

Читайте також Катя була шахрайкою з великим стажем. Це був не перший раз, коли вона займалася подібними махінаціями, правда в попередні рази все проходило спокійно. Батьки — виявилися її спільниками, але підставними людьми. На кону у них була столична квартира довірливого хлопця.

Невістці й сину не промовила ні слова, бо хотіла подивитися, що вони робитимуть.

Четвер. Вони зовсім нічого не думають робити, хоча я вже розпочала готуватися. За день точно всього не зробиш. Від сина хоча б продуктів дочекалася, а невістка палець об палець не вдарила. Щоправда, у пятницю вона зайнялася прибиранням. Та я сподівалася, що в суботу вона допомагатиме мені на кухні, натомість невістка проводила заняття з дітьми, адже підробляла репетитором у селі.

Вся підготовка звалилася на мої плечі. На вечір того дня мене ноги ледь тримали. Та перед святом не хотілося сваритися, тому я нікому не докоряла за це.

Посиділи ми добре. Гості залишилися задоволеними і я теж.

Та після святкування я вирішила поговорити з невісткою і сказати все, що думаю.

Коли я прийняла їх в себе, то чекала більшої допомоги. Вже в підготовці до ювілею вони точно могли взяти участь. До того ж подарунка я також від них не отримала. Сказали, що поміняють двері в будинку. Чудово, але що мені з них взяти? Лише я ними користуюся? Вони всім потрібні, а не лише мені. Хіба ні?

Я лише хотіла, щоб вони зробили мені подарунок у вигляді свята: самі придумали і організували.

Натомість невістка відповіла, що це моя вина, бо не треба було запрошувати так багато гостей. З ріднею чи сусідами й так постійно бачимося. Тому це було безглузде рішення, яке забрала багато сил і коштів. Каже, що вони з чоловіком не мають часу на бенкети. Справ у них і без того вистачає. А взагалі, я могла б і прямо попросити у них допомоги. Натомість їм здалося, що я сама з усім справляюся, тому не було сенсу пхатися куди не просять. Зрештою, це мій ювілей, а якби їх тут не було, то на кого б тоді я розраховувала?

Тож у нас з невісткою вже два дні напружені стосунки. Син на цю ситуацію дивиться з байдужістю і переконаний, що це все дрібниці. Щодо мого чоловіка, то він намагається триматися якомога далі від суперечок.

 

facebook