Історії

Троє сестер вийшли заміж за трьох братів, оце так весело

Оддаль від хатини стоїть давня пасіка зі старенькими вуликами, на якій трудився ще дід Адама Осадчука. До речі, цю післявоєнну хату не перенесли з хутора у село, як зробили з іншими оселями. «Чи не мед допоміг?» – допитуюся, та господиня лише хитро посміхається. Певно, ця місцина і справді ніби медом намазана, що до усіх дочок прилипли парубки з однієї сім’ї.
– Так, було таке, – киває головою Катерина Іванівна.
І не натішиться своїми дітьми. А виростила їх аж десять – троє дівчат і сім хлопців. На жаль, кілька років тому помер син, нема дня, щоб не плакала за ним. Гортаючи сімейний альбом, розповідає і не стримує сліз. Але щойно починаю розпитувати про їхню незвичайну родинну історію, обличчя жінки світиться усмішкою.

Понад двадцять років тому старша Надя вчилася у Ковелі в училищі. Мала подружку, з якою разом відвідували релігійні зібрання. Там і познайомилася зі Славіком. Той хлопець виріс у сім’ї, де виховувалося восьмеро дітей.
Коли молоді одружилися, до Стобихівки стали навідуватися в гості свати, часто приїздили з ними і їхні діти. Синові Павлові настільки сподобалася сім’я Осадчуків, що він вирішив взяти собі за дружину їхню Ганну. А перед тим порадився зі своєю старенькою бабцею.

Читайте також: Я покохала араба, мій батько був дуже проти хоча сам був іноземець, він носив спершу мене на руках та потім я пережила пекло, поїхавши до нього, я була рабинею там, і мої рідні від мене відмовилися

– Бо йому совітували йти у приймаки в Ковель, – пригадує Катерина Іванівна. – Дівчина була одна в батьків, вчилася десь у Луцьку. Вони багати люди. От він, коли всі пішли на собраніє, остався вдома з бабою, бо вона слабувала. Питає її: «Хочу женитися, що ви мені порадите, звідки брати?» Баба каже: «Якщо візьмеш із города, то буде дивитися в твій карман, боятиметься дітей, свиней, корови. А ти ж ходиш на собранія, хочеш бути вєрующим, то бери з села, вона не буде боятися городів, свиней, корови». І він прийшов до нас.
Так Осадчуки віддали заміж другу дочку. Що цікаво, коли Семенюки завітали у Стобихівку, щоб справити заручини Ганни з Павлом, баба молодого теж приїхала і сказала: «Ми ще прийдемо і по третю». Пророчі слова старенької справдилися, хоча сама вона вже не дожила до наступного весілля.

Ще один син Семенюків Юра здобував стоматологічну освіту в Києві, але часто приїздив у гості у Стобихівку. Тут йому запала в душу Наталка – третя, найменша, дочка Адама та Катерини.
Ось так Осадчуки віддали своїх усіх дочок заміж в одну сім’ю. І не шкодують, кажуть, що і свати, і зяті хороші люди. Дівчата живуть заможно у Ковелі, часто навідуються до батьків, не цураються діда з бабою онуки. «В Наталки і Наді – п’єтеро дітей, в Гані тілько двоє», – каже Катерина Іванівна. І додає, що до них часто навідувався у гості ще один син сватів:
– Все нам журився: «Чого ви мені четверту дочку не вродили?»