Цікава історія, яка змушує задуматися про своє ставлення до життя.

Одного разу, шість років тому, я насилу прокинулась вранці і почала варити кашу. Була зима, за вікном – непроглядна темрява.

Я дивилася за молоком, щоб не збігло, і дуже хотіла спати. Потім я розбудила сина в садок, він вередував, не хотів вставати. Найважче заняття – витягувати зі сну теплу, солодку, сплячу дитинку. Потім я його одягала, він хникав, не хотів одягатися, стягував колготки, потім плювався кашею, ми спізнювалися, встав чоловік, зайшов на кухню, запитав:

«А є щось, крім каші, на сніданок?»

– НІ! – гаркнула я, хоча могла б наробити бутербродів. Мені не складно, але я спізнювалася, і не виспалася, і вранці взагалі не хочу готувати кулінарне розмаїття.

Потім ми одягалися, і я думала про те, яка ж трудомістка ця пора року – зима. Штани одягни, потім светр потім куртку, потім, шарф, потім рукавиці … Уфффф.

Ми з сином вибігли на вулицю. Був якийсь сильний мороз, і у нас не завелася машина.

«Тільки цього мені не вистачало!» – подумала я і витягла чоловіка, замість сніданку, розбиратися з авто. А сама зробила йому бутерброди на сніданок, з собою на роботу.

У підсумку, ми із запізненням, але роз’їхалися по справах.

Увечері того ж дня я готувала вечерю. День був якийсь невдалий на роботі: мене завантажили чужими обов’язками замість звільненого співробітника. Я злилася і подумки говорила начальнику все, що про нього думала.

Я чистила картоплю, включила телевізор на кухні і дивилася передачу «Давай одружимося». Там героїня, красива, доглянута, шукала нареченого і розповідала свою історію.

Вона недавно переїхала підкорювати столицю. Від першого шлюбу в неї є дитина, але вона живе з батьками в іншому місті, поки вона шукає себе в столиці. Ось коли знайде собі чоловіка, і зробить кар’єру, обов’язково забере дитину до себе.

І в кінці вона сказала:

– В цілому, у мене в житті все добре, і я шукаю чоловіка, який зробить його ще кращим. Я хороша мама, хороша дочка, хороша людина і буду хорошою дружиною.

Ведуча програми запитала:

– А як ви зрозуміли, що ви хороша?

– Я не п’ю і не палю, – відповіла дівчина.

Читайте також Однак, після появи дитини в нас закралися підозри: чий це малюк? Хто його батько?

– Заслуги не можуть починатися з частки «не». Я НЕ п’ю, НЕ палю, НЕ, – каже ведуча. – Ви були б хорошою мамою, якби щоранку прокидалися, варили б кашу, потім будили свою сонну дитину, а діти скиглять всі вранці, і годували б сина цією кашею, потім ці горезвісні колготки, п’ять шапок і светрів на нього, шарфом замотали, і в заметіль – на санках, до садка, бігом, тому що спізнюєтеся на роботу … А він там, в цьому садку, робить тюльпанчик, який подарує мамі, тому що скоро 8 березня…

Я стояла спиною до телевізора, слухала, різала овочі … Але я зрозуміла, що хтось зверху прямо зараз говорить зі мною. Про мене. Він все знає про мене.

У мийці лежала замочена з ранку каструлька, ми спізнювалися, і я не встигла помити. А на холодильнику висів малюнок, який подарував мені сьогодні син, коли я прийшла за ним в садок … Часто ми просто не помічаємо щастя.

Воно транзитом проходить крізь наше життя, а ми плутаємо його з буденністю і рутиною. Ця каша, ця каструля, ці колготки … Хіба про таке щастя ми мріємо? Але ж якщо задуматися, заглянути з іншого ракурсу: а чим не щастя?

Мені є заради кого прокидатися раніше. І моє кухонне вікно запалюється молочним світлом кожного буденного ранку, рівно в 6. І там, за вікном, холодно і темно, а тут, на моїй теплій кухні затишно свистить чайник, і смішна улюблена каструлька з квіточкою на бортику варить ідеальну порцію каші. І у мене є улюблений син, який не любить прокидатися вранці (а хто любить?). І чоловік, який майже завжди в гарному настрої, і робота, де мене чекають, і зобов’язання, які роблять мене щасливою. Я кожен день щаслива, просто за рутиною забуваю це помітити!!!

Той день – дуже важливий. Я після нього трошки прозріла. Я почала помічати те, що завжди було перед очима, але я не бачила цього, ніби воно приховано було пеленою внутрішнього невдоволення.