– Одного разу, на початку навчального року, я зайшов в клас, і побачив, що на столі у мене лежить яскрава осіння квітка. Взагалі-то, після Першого Дзвоника вчителям (і мені в тому числі) завжди дарують квіти, тому я не надав цьому особливого значення. Просто сказав учням: «Спасибі, дуже красива жоржина», і почав урок.
Але на наступний день на столі знову з’явилися квіти, а ще через день на моєму столі лежали нові квіти. Йдучи додому після уроків, я взяв букет з собою. Але у дверях учительської мене чекав один з учнів нашої школи. Я знав, що він вчиться чи в третьому, чи то в четвертому класі. Але навіть гадки не мав про те, як його звуть.
«Юрій Васильович, – звернувся він до мене, – а ви не могли б дати мені одну квіточку?» Прохання було таке дивне, що я розгубився: «Та візьми, звичайно, тільки навіщо вона тобі?»
Читайте також Мораль цієї історії дуже проста: будьте чемні і виховані, ставтеся до людей так, як би ви хотіли, щоб люди ставилися до вас
Виявилося, що хлопчина хотів подарувати квітку своїй тітці, сестрі батька, яка прихистила його, коли він залишився без даху над головою.
«Ну, а як же твої батьки? – здивувався я. – Вони живі?».
Виявилося, що батьки хлопчика розійшлися. Мати вийшла заміж вдруге, і син з вітчимом ніяк не могли знайти спільну мову. Тоді жінка, побоюючись за свої відносини з новим чоловіком, відправила сина до колишнього – нехай, мовляв, живе з батьком. Але і там дитина пробула недовго. Батьки вирішили відправити його в інтернат, і вже почали збирати всі необхідні для цього довідки, але тут приїхала сестра батька – мила, але зовсім самотня жінка – і забрала племінника до себе.
«Тепер все чудово, – продовжував хлопчик, – тітка Оля дуже добра, я її дуже люблю. І мені б хотілося подарувати їй квіти, привітати її з Першим вересня – вона ж теж вчителька, тільки в іншій школі. Але квіти перед цим святом такі дорогі, що у мене просто не вистачає кишенькових грошей. Навіть на одну квітку!
По правді кажучи, я ледь не заплакав. Мовчки передав хлопчині всі свої квіти і мовчки погладив його по голові – на щось більше у мене просто не вистачило сил. Але дитина, здається, зрозуміла мене без слів.