Ти спи спокійно, моя люба пташко,
У мерехтінні піднебесних свіч.
Я тут посИджу, бо матусі важко —
Мене оплакує ще й досі кожну ніч.
Ти ще маленька. Маєш тільки рочок.
Не пригадаєш таткових очей.
Поклала мама фото у куточок
І найдорожчі з таткових речей:
Той синьо-жовтий згорток полотнини,
Котрий бабусі гордо піднеслИ,
Коли мою пускали домовину
У темний гріб… й землею притряслИ…
Той згорток, доню, то є мирне небо
І златокосі хлібні ті поля,
Які, принцесо, боронив для тебе,
Щоби тобі родила ця земля.
А ще — медаль. Посмертна. Як герою.
Твій тато її чесно заслужив.
Я хочу, аби ти пишалась мною
І не тримала зла, що залишИв.
Читайте також: СБУ у Запоріжжі затримали жителя Дніпра, який готував теракт
О, ти смієшся… Мабуть, мене чуєш.
Бо, кажуть, діти бачать інший світ.
Присутність ще не раз мою відчуєш
У круговерті між сирітських літ.
Приходжу, поки спиш. До ранку лишусь.
Дозволили на Небі тільки так.
Нехай. А я і цьому дуже тішусь.
З Bійни ж тебе не бачив я ніяк.
Ще біля тебе не набувся татом,
Тебе в життя спровадити не зміг.
Все обірвалось. Татко був солдатом,
Який за край свій у бою поліг.
З тобою хочу дуже тут лишитись.
Обняв би ніжно… Цього не данО.
ПосИдіти лиш збоку й подивитись,
Світити сонцем у твоє вікно.
Моя принцесо, під престолом Божим
Впаду до ніг Всевишнього в сльозах —
І Бог сирітці у житті поможе,
Герою не відмовить в молитвАх.
Автор: Ірина Голуб Красуляк