У чоловікових батьків у власності цілих три квартири. В одній вони самі живуть, а інші дві – здають в оренду. А у нас з Богданом троє маленьких дітей, власного житла не маємо, а орендуємо маленьку квартиру.

Не повірите, але щиро заздрю тим людям, яким батьки допомагають всім чим можуть. Шкода, що в моїй родині зовсім не так. Мій свекор і свекруха, батьки мого чоловіка мають можливість нам допомагати, але вони цього ніколи не робили. Ви навіть уявити собі не можете, як мені від цього прикро.
У чоловікових батьків у власності цілих три квартири. В одній вони самі живуть, а інші дві – здають в оренду. А у нас з Богданом троє маленьких дітей, власного житла не маємо, а орендуємо маленьку квартиру.

Я зовсім не розумію своїх свекра і свекруху. Невже вони такі жадібні на гроші і їм абсолютно неважливо, в яких умовах живе їхній рідний син і онуки? Ну хіба ж так можна?
Недавно я не витримала і зірвалася. Сказала, що нам дуже важко переїжджати з маленькими дітьми з однієї орендованої квартири на іншу і так кілька разів на рік. В той момент я сподівалася, що свекруха зрозуміє мій натяк і запропонує переїхати в одну із їхніх квартир. Але я глибоко помилилася. Вона вчинила зовсім інакше, сказавши:
— А для чого ти стількох дітей маєш? Ще й так швидко, рік за роком? Потрібно було думати і спочатку своє житло придбати!
Я була в шоці від почутих слів, адже першу дитину я мала досить пізно — у 29 років. Хіба можна було ще тягнути?

Читайте також  У мене запаморочилося у голові, після того, як я знайшла повідомлення від якоїсь Принцеси в його телефоні

Ну добре, я їй чужа і їй до мене діла нема, але невже їй не жаль онуків і рідного сина?

Кілька тижнів тому ми вкотре були змушені переїхати на іншу квартиру. Цей переїзд перетворився на справжнє пекло. Всі кошти, які ми з чоловіком заробляємо, йдуть на оплату орендованого житла, їжу і одяг. Хоча ми економимо на собі, відкласти хоч трохи грошей у нас зовсім не виходить.

Щодо моїх батьків, то вони живуть в селі і допомогти нам вони не можуть. Ні, не тому, що не хочуть, а тому що у них просто немає такої можливості. А батьки чоловіка мають таку можливість, проте її не використовують.

Хіба ж можна бути такими до рідного сина і онуків? Вони, зовсім не думають, що швидко прийде їхня старість і вони потребуватимуть допомоги. А від кого? Допомагати вони будуть просити саме нас, але я твердо вирішила, що їм тоді допомагати не буду. Вони нам не допомагають, знаючи, як нам важко, а я вчиню так само з ними.

Свекруха переконана, що якби у нас була лише одна дитина, то житло власне ми б уже купили. Хоча я так не думаю.
З першої нашої зустрічі, ми з чоловіком обоє мріяли про велику родину. І наші діти — це наша радість, гордість і сенс життя. А коли вони виростуть — ми їм допомагатимемо навіть більше, ніж зможемо.