fbpx

У нас з свекрухою були нормальні відносини. Вона допомагала мені з дітьми з власної ініціативи, як мені здавалося. Майже кожного дня навідувалася в гості. А зараз я дізналася, що внуки для неї були тягарем, а ми з Миколою вилізли їй на шию і звісили ноги! Після цих слів я її більше не хочу бачити. 

— Я завжди була на стороні своєї свекрухи, — говорить Ірина. — У нас були нормальні відносини. Вона допомагала мені з дітьми з власної ініціативи, як мені здавалося. Майже кожного дня навідувалася в гості. А зараз я дізналася, що внуки для неї були тягарем, а ми з Миколою вилізли їй на шию і звісили ноги! Після цих слів я її більше не хочу бачити.

В Ірини з чоловіком троє дітей. Старшому синові 9 років, а двом донечкам — 5 і 2. Жінка зараз в декреті, але допомога по господарству ніколи лишньої не буває. Тож свекруха приходила кожного дня. Вона виконувала всі побутові справи без лишніх питань та розмов.

— Вона так добре до мене ставилася, — продовжує Ірина. — Турбувалася за мене, пропонувала свою поміч, а мене натомість відсилала відпочивати. Я думала, що це були її щирі наміри.

Онуки люблять свою бабусю, адже проводили з нею багато часу. Та й Галина Степанівна кожного разу приносила їм солодощі.

— Ну от старшому вже 9 років. Вона справді весь цей час приходила і допомагала?

— Так…Був час, коли я не могла без неї обійтися. Зараз я не потребую її присутності, бо діти підросли і з ними вже легше впоратися.

Читайте також Коли подруга розповіла мені цю історія, то я думала, що вона жартує. Та ні. Вона справді вирішила дати своєму одруженому колишньому, з яким не бачилася купу років, 7000 доларів в борг, бо він хоче машину.

Та як тільки Ірина стала матір’ю, то без свекрухи вона б не справилася. Чоловік пропадав на роботі, а Ірина казала, що самотужки це пережити нереально.

— Перший час після появи сина я переживала, що буде, якщо Галина Степанівна раптом не прийде, — продовжувала Ірина. — Я вдячна їй за допомогу у той період. Вона гуляла з дитиною, а я тим часом намагалася оговтатися.

Незважаючи на те, що донечки у неї спокійні, але й з ними потрібна була поміч. Галина Степанівна проводила час з онуками, ходила з ними на гуртки, в басейн чи на поліклініку.

— У неділю ми з чоловіком вибралися в супермаркет. Дітей домовилися залишити у бабусі, — розповідає Ірина. — Ми виконали всі свої плани і поїхали забирати дітей. По дорозі додому Марійка почала плакати, бо згадала, що забула у бабусі ляльку. Ми намагалися її заспокоїти, але нічого не виходило. Чоловік вирішив повернутися зі іграшкою.

Вони знову під’їхали до будинку свекрухи. Ірина вийшла і попрямувала у її квартиру. На сходах вона почула розмову Галини Степанівни із сусідкою:

— Вже 9 років я як дзига. Все для них роблю, все догоджаю і світу не бачу. Немає зовсім часу на себе. Мені в поліклініку треба, а я вікна невістці мию. При тому мої такі брудні, що аж соромно. Добре, що коли вночі вертаюся додому, то їх вже не видно.

— Ну зовсім вилізли на голову. Ти поговори з ними і скажи хай тепер невістка допомагає тобі з вікнами, — радить сусідка.

— Якраз вона допоможе. Сама чекає як тільки перекласти свої справи на когось іншого. Сьогодні мені трьох дітей привезли на цілий день. А годувати хто має? Я. Вона ні яблука їм не залишила. А діти їсти що-небудь також не хочуть. Їм щось смачне і оригінальне подавай. От колись ввірветься мій терпець і я скажу все, що думаю.

Ірина мовчки забрала ляльку. Вранці вона подзвонила до свекрухи і сказала, щоб та більше не приходила. Вона не бажає мати з нею більше нічого спільного.

facebook