Історії

У нашому селі жила така собі Тамара, мала гострий язик, а прикра була страшенно, одружила на собі нашого фізрука-красеня, та він потім втік від неї

Не було, мабуть, у нашому селі господині, з якою Тамарка на прізвисько Чорний Рот не побила горшків. Вона ніде не працювала, оформивши пенсію по інвалідності, тому часу на справунки й на те, щоб ті горшки товкти як на голові свого Лукашика, так і на інших органах односельчан, мала більше, ніж досить. Лука Созонович, учитель фізкультури, якого невдячні учні прозивали Лукашик-алкашик, тікав від її піраньєвого язика, здебільшого пірнаючи на саме дно чарки, а мирні люди ховалися з дворів, тільки-но завбачать, як Тамарка дефілює їхньою вулицею.

Тамарка гнівалася на всіх і все, ніхто не бачив, як вона сміялася чи бодай усміхнулася, навіть Лукашик не пам’ятав, що то воно таке – Тамарчина усмішка чи лагідне слово. Подейкують, вона і народилася темною та насупленою й увесь немовлячий вік проверещала та так змучила свою матір, що та ладна була втопити крикуху, яка ще й кусала її за груди, насмоктавшись молочка. У школі Тамарка товкла всіх однокласниць-дівчаток і майже всіх хлопчаків. Сахалися її і парубки, коли стала дівувати, хоч і стан мала видний, і перса випиралися з пазухи соковитими динями, і в очах блищав закличний вогонь.

Але саме той вогонь і відлякував найдужче, та ще тонкі погордливі вуста, дужки яких уже тоді почали гнутися донизу.
Лука приїхав у село за розподілом після педінституту. За вродливим високим, широкоплечим вчителем відразу засохла половина тамтешнього дівоцтва та, чого гріха таїти, і жіноцтва. Навіть Тамарка при зустрічі з ним вигинала свої тонкі вуста догори, а те відлякуюче полум’я в її очах спалахувало в стократ палючішими флюїдами.
– Вона тебе спочатку вимучить, потім вимочить, а насамкінець висушить! – попереджували Луку приятелі, але фізрук мав і свою вавку в голові.

Він себе вважав не тільки сильним, а й сміливим вар’ятом, що ні вовка, ні чорта, ні директора школи не боїться. Та навіть заради експерименту, щоб довести місцевим нікчемам, що таке хлопець із райцентру, варто зайнятися цією вогнистою й гостроязикою дівкою!
Лука випинав свої треновані груди, грав біцепсами та трицепсами й без остраху кидав свій нахабний погляд у пекло Тамарчиних очей. І докидався, глузували місцеві скептики, що хитра дівка повела його, мов дурного бичка на мотузці, до сільради й женила на собі.

Лука незабаром отямився, та було пізно: сімейний очкур Тамарка стягнула на його карку так тісно, що й не писнути. Мусив, бідолашний, рятуватися чаркою. Тоді ставало легше дихати, і безперервна жінчина кулеметна тріскотня, що лилася з її чорного рота, застрягала в тому тумані, який застилав очі.
Злість Лука Созонович зганяв на учнях. Після його уроків вони ледве волокли ноги. Слово «фізкультура» багатьом ще й після школи сипало за комір пригорщу холодного приску. Батьки скаржилися на бездушного фізрука в райвно, але скарги ті лягали під сукно, бо він мав родича в райкомі.

Читайте також: Гарбузовий чізкейк з шинкою та грибами

Не знаючи достатньо жіночої ласки від чорноротої дружини, Лука став задивлятися масним оком на старшокласниць. Вигадував навмисне вправи, щоб мати з дівчатками тісніший контакт, себто обмацувати їхні ярі тіла: підсаджував на турнік, по-батьківськи плескав долонею по сідничках після нібито вдалої спроби. Учениці пищали, намагались ухилитися від настирливих лап, але це лише додавало фізруку азарту. Були й такі, кому подобалися ці комбіновані уроки: нехай ліпше трохи помацає Лукашик, ніж ганятиме, мов коней, довкруж стадіону. А Гальці Тимощук, пишній, мов півонія, дев’ятикласниці, щедро налиті перса якої ледве поміщались у пазусі, ліпше фізкультури уроків узагалі не було.

На математиці чи географії дівчина дрімала, огорнувшись видивами та мріями, що народжує уява передчасно дозрілого підлітка, і ледве ворушила своїми солодкими губками, коли її викликали. Вчителі прозвали Гальку Сплячою Красунею й говорили їй це у вічі, та дівчині було байдуже, бо наука все одно не лізла в голову. Її хвилювало щось зовсім інше, а що – почала здогадуватися й розуміти на фізкультурі, коли Лукашик уперше висловив їй свою похвалу через сідниці. Сплячу Красуню немов пройняло електричним розрядом, струм той колюче-солодкими голочками пробіг по спині догори, налив жаром щічки й бурхливим потоком млості ринув у лоно, завмерши напруженим очікуванням.

Відчув і Лукашик своїм досвідченим чоловічим нутром, що Спляча Красуня не така, як інші учениці. Це ТА дівчина. Та, яку викохував у своїх еротичних фантазіях. Така удача буває один раз на тисячу років. І випала саме йому, нещасному фізрукові в забитому селі – як компенсація за лиху дружину, за зруйноване життя.
– Тобі потрібні додаткові заняття, – сказав Гальці після уроку. – Приходь на секцію гімнастики. Сьогодні я проводжу її з десятикласницями…
Галька прийшла. Вона вже не була Сплячою Красунею – у спортзал зринула з небес квітуча діва-півонія. Й очі її грішні, і вуста-пуп’янки шепотіли млосно Лукашику: «Зірви мене…»

Крім отетерілого від Гальчиних флюїдів фізрука та її самої, у спортзалі більше нікого не було (гімнасткам-десятикласницям завбачливий наставник переказав прийти на годину пізніше). Діва-півонія зраділа цьому не менше, ніж її спокусник.
– Іди передягнись у трико! – кивнув на двері комірки фізрук, у котрого вже починали тремтіти коліна, а з рота текла слинка.
У Гальки не було ніякого трико, вона не знала навіть, що так називають купальники з довгими рукавами, у яких Лукашик вимагав приходити на секцію гімнастики. Але вона про це не зізналась, а мовчки пішла, куди наказували моторошні його очі. За хвилину, озираючись, мов злодійчук перед чужою хатою, фізрук шаснув у комірку…

Галька ходила «на гімнастику» аж до травня, незважаючи на поговір і серію анонімок у район, доки Тамарка не вдалася до рішучих дій.
Одного дня вона прив’язала до палиці стару кварту, пішла в нужник, зачерпнула з ями лайна, налила в слоїк, обгорнула його папером, ще й червоною стрічкою обв’язавши, та й почимчикувала до Гальчиної хати.
– А де твоя доня? – улесливим голосочком запитала Гальчину матір, котра зустріла її на ґанку. – Поклич-но, ось я їй подаруночка принесла!

Тимощучка здуру взяла й покликала. Тим часом Тамарка розгорнула пакунка й, тільки-но мати з донькою вийшли за поріг, вилила лайно обом на голови, мовивши:
– Оце вам, щоб знали, як чужих чоловіків зводити!
Але ганебна купіль суперниці не вберегла Тамарці чоловіка: після закінчення навчального року Спляча Красуня втекла з фізруком із села. Де вони знайшли собі пристанище й чи живуть разом нині, в селі говорять різне. А про цю трагікомічну історію давно забули б, якби не Тамарка вже сива, зі впалими щоками баба, котра і досі веселить або засмучує односельчан своїм невпинним гострим язичком.