У селі не могли перестати обговорювати новину — Іван повернувся до дружини, і не один, а з дітьми, від іншої жінки.
– Ольго, навіщо тобі це все? Вона колись вкрала у тебе чоловіка, а тепер ти будеш виховувати її дітей?
Ольга не хотіла слухати такі слова, їй було неприємно та гірко.
– Так, я розумію, що я роблю, це — діти його чоловіка. Іван вже нагулявся та повернувся до мене. А Ганна, вже зовсім на іншому світі. Їй тепер точно байдуже, що робиться на цьому світі. Діти не винні, що так трапилося. Мають батька, який точно не дасть їм пропасти. А я – жінка, своїх дітей не маю. То хоч про цих сиріт буду дбати, – відповідала Ольга здивованим сусідам.
Іван сподобався їй ще тоді, коли вона була студенткою вишу, відмінницею. Він викладав у них право. Красивий, розумний та неодружений. Ольга завжди таємно мріяла мати такого нареченого. Але Іван залицявся до Ганни, їхньої секретарки.
Ганна була молода, аде за плечима мала один невдалий шлюб. Іван їй сподобався одразу, крутилася біля нього як могла. Але Ольга втрутилася в їхні стосунки, почала надоїдати викладачу своєю настирливістю до науки. Одного разу Іван запросив її на каву. Так вони познайомилися поближче.
Читайте також – Оксанко, не буде у тебе цієї хвороби, я обіцяю, не бійся, – тихо відповіла її мама.
Ольга жива у своїй власній квартирі. Тому часто запрошувала до себе Івана, готувала смачні вечері. Згодом, вони зійшлися, стали жити в тій квартирі. Але Ганна не давала їм спокою.
Ольга мала власну двокімнатну квартиру, яку залишила їй бабуся. Тому часто запрошувала Івана Степановича на щось смачненьке, яке сама любила випікати. Так і зійшлися вони, стали жити в тій квартирі.
– Ти забрала в мене нареченого! – одного разу крикнула вона в коридорі університету. Але Ольга відреагувала на це з гумором:
– Треба було свого нареченого тримати в кишені.
Всі, хто був в коридорі, почали сміятися, Ганні стало соромно, але вона не опускала руки.
– Ти не будеш з ним щаслива!– вигукнула Ользі прямо в очі. Ці слова були ніби прокляттям. Так і сталося. Іван десь затримувався, пізно приходив додому. Насправді ж забігав у гуртожиток вишу, де мешкала Ганна, на побачення.
Він дійсно кохав Ганну, можливо, що це була перша любов в його холостяцькому житті. Деякі подруги радили Ганні не здаватися і йти до кінця, інші, говорили забути та почати життя заново.
Ганна слухала ті теревені, а серце підказувало інше: хай живе з тією, іншою, але буде її. Одного разу Ольга дізналася, що Ганна чекає дитину. Почала дуже злитися, бо сама ж ніколи не могла мати дітей.
Коли дізналися, що Ганна чекала другу дитину, Іван стомився бігати то сюди, то туди.
– Я йду до неї, – відверто сказав Ользі. – Там – мої діти, я мушу бути з ними. Ти – розумна, молода, ще влаштуєш своє життя. Зрозумій мене правильно.
Ольга зрозуміла, що немає сенсу тримати більше чоловіка. Але життя — непередбачувана річ. Сталася трагедія, Ганна невдовзі не стало.
Ольга спочатку раділа, що чоловік знову повернеться до неї, але потім в її душі все перевернулося. Вона поговорила з Іваном, і обоє домовилися виховувати дітей разом.
Разом з Іваном Ольга ростила дітей свого чоловіка і своєї суперниці. Вона зовсім не зважала на плітки за спиною. Діти не були для неї чужими, вони називали її мамою, а вона — їх, як рідних синів.
Зараз в Ольги є все, про що вона мріяла. Двоє старших синочків вже мають свої сім’ї, а молодший Олег, тільки закінчує університет. Ольга покладає на нього великі надії, бо має батькову вдачу.