Зі своїм чоловіком ми познайомилися на новорічному корпоративі. Ми обоє працювали в одній компанії, лише в різних відділах. Після двох років спільного життя Олег зробив мені пропозицію. Він був дуже доброю людиною. Мабуть, цим він мені так сподобався. Батька з Олега не було, він покинув їх коли чоловік був ще зовсім дитиною. Ростила його мама. З Оленою Вікторівною в мене якось стосунки не склалися. У свекрухи ще той характер. Хоча вона живе сама у двокімнатній квартирі, ми вирішили орендувати житло і жити окремо.
Читайте також Мій чоловік став для мене найкращим і найріднішим. І я не шкодую, що мені довелося пройти цей нелегкий шлях, аби це зрозуміти.
Весілля ми зробили з чоловіком самостійно, в батьків грошей не просили. Багато гостей вирішили не кликати, оскільки це було б дуже дорого, лише так, для своїх. Збирали кошти, щоб придбати для себе власне житло. Мої батьки сказали, що обов’язково допоможуть з виплатою житла. Батьки в мене хороші, тому я не сумнівалася в їхніх словах.
А от Олена Вікторівна на весілля нам навіть копійки не принесла. Я не можу засуджувати чоловіка матір, але як так? Це ж рідний син! Не подумайте, мені не потрібні її гроші, ми достатньо заробляємо обоє. Але я виросла в люблячій сім’ї, тому мені було важко зрозуміти вчинок свекрухи.
Коли ми збиралися вносити половину суми за квартиру, до нас навідалася свекруха і принесла двадцять тисяч гривень. Я була дуже здивована її вчинком. Свекруха працює прибиральницею в торговому центрі, зарплата невелика, а жити та оплачувати квартиру потрібно. Я подумала, що це компенсація за весілля. Благородний вчинок для примирення, адже колись в неї появляться внуки. Але, як я помилилася тоді.
Ми майже закінчували ремонт у квартирі й вирішили з чоловіком поїхати відпочити. Оскільки в нас був домашній улюбленець, ми попросили Олену Вікторівну приглянути за ним. Дали ключі від квартири, а самі полетіли на відпочинок. Коли ми повернулися, я була шокована ситуацією. Свекруха перевезла свої речі до нас, і заявила, що буде тепер проживати тут.
Виявляється, що вона буде здавати свою квартиру в оренду, а жити буде в нас. Типу в неї є також право проживати в нашій квартирі, оскільки її оплачував її син. «Значить так, синку, жити у вас є де, так що гроші, які вам подарували, ти віддаєш мені. Нічого витрачатися на дорогі поїздки, сподіваюся ти пам’ятаєш, що у мене мінімальна зарплата, а жити й оплачувати квартиру за щось потрібно». Я була настільки шокована поведінкою свекрухи, що не могла вимовити ні слова. Першим прийшов до тями чоловік.
Він довго не думаючи випалив для матері: «Значить так, мамо! Я тепер не сам, у мене є дружина, і квартира це наша. А гроші ти сама нам вирішила подарувати, і те, як ми їх будемо витрачати – наша справа». І виставив свекруху за двері, пообіцявши, що речі завезе на вихідних. Свекруха ще довго кричала за дверима, а потім чоловік сказав, що викличе поліцію.
Пройшло вже два роки від того інциденту, зі свекрухою ми не спілкуємося, хоча вона кілька разів намагалася прийти та вибачитися за свою поведінку. Але чоловік удавав, що не знає її. З однієї сторони мені було шкода свекруху, вона залишилася зовсім одна, а з іншої, я не могла її вибачити таку її поведінку.