В палаті Віри лежала багатодітна мати Люся, у якої було троє синів, хоча чоловік дуже мріяв про доньку.

У сім’ї появилась донька – Віра. Це була єдина дитина, тому батьки її любили безмірно, усе було для маленької улюблениці. Сім’я жила в достатку, тому батьки завжди хотіли зятя собі рівню. Так і пригледіли одного такого хлопчину, хоча вони не були впевнені чи Вірі сподобається обранець.

Дівчина вирішила не сперечатися з батьками та одружилася з Едуардом. Жила молода пара досить добре, але батьки чоловіка вимагали онука від дітей. Сам Едуард ніколи не розмовляв з дружиною на такі теми, хоча натякав на те, що хоче теж сина.

З цього моменту у Віри почали закрадатися страшні думки: а що, якщо буде дівчинка? Чи будуть вони її любити й чи не виженуть невістку.

Віра не хотіла знати стать дитини до пологів, її це лякало, хай буде, що буде.

Читайте також Мудра жінка ніколи не ревнує

Віра протягом усіх пологів благала не лікарів не розповідати чоловікові, якщо буде донька. Медперсонал сміявся з жінки й думав, що вона так жартує. Проте, була дійсно донька й поведінка жінки свідчила, що сталося щось серйозне.

Віра завзято притискала дочку до грудей і цілувала, а потім голосила, що їй доведеться рости без батька.

В палаті Віри лежала багатодітна мати Люся, у якої було троє синів, хоча чоловік дуже мріяв про доньку. Люся це розповідала Вірі, як раптом та перебила її й сказала:

– Нумо поміняймося дітьми? Мене з донькою додому не пустять…

Люся, звичайно, дівчинку дуже хотіла, але не до такої ж міри:

– Вір, ти що? З глузду з’їхала чи що? Якщо твій чоловік вимагає від тебе лише сина й не признає власну доньку, кидай його! Нащо тобі такий!?

– А й справді, вибач. Я просто не знаю, що робити. Сама якось свою доньку виховаю.

Віра набрала сміливості й зателефонувала Едуарду.

– Вітаю, любий, у тебе є дочка!

– Спасибі! Вибач, я передзвоню.

Це було дуже боляче, адже чоловік навіть не став розмовляти з жінкою. Він перетелефонував через дві години й попросив виглянути у вікно.

Віра знехотя зробила те, що просив чоловік і отетеріла. На будинку навпроти пологового висів величезний банер з їх з чоловіком фотографією, було написано «Спасибі за дочку» і красиві зворушливі вірші.

Віра не могла повірити власним очам, Люся теж підійшла до вікна:

– Ось це так! Ось так молодець!

Віра, нарешті, відповіла чоловікові:

– Це означає, що ти мене не кинеш?

– А з чого ти взяла, що я маю тебе кинути?

– Ну, твої батьки дуже хотіли внука … а тут дівчинка …

– Ну і що. Сказали, що онучка теж добре.