У двадцять два роки Артем зробив мені пропозицію. Ми з ним познайомилися на святі подруги, йому було 25. Я думала, що це знайомство нікуди не приведе, однак помилялася.
Наступного дня хлопець зустрічав мене біля мого будинку. У нього був букет квітів в руках. А потім наші зустрічі продовжувалися кожного вечора. Через три місяці Артем запросив мене до себе додому, де познайомив з мамою. Таїсія Валеріївна здалася мені досить ввічливою та стриманою жінкою.
Натомість того вечора Артем дуже хвилювався. Коли прийшов час прощатися, то мати не дуже хотіла відпускати сина разом і зі мною.
— Я лише проведу Оксану додому, — сказав Артем.
Ми вже йшли додому і я запитала:
— Я не сподобалася твоїй мамі, так?
— Чому ти так думаєш? Ви лише вперше зустрілися та й вона завжди у мене така серйозна.
— Та було відчутно, що вона чимось незадоволена. І ти сам не свій.
Артем намагався розрядити обстановку, але це призвело лише до незручного мовчання.
Потім хлопець зізнався, що матір хотіла звести його з дочкою подруги. Та він проти цього. Адже зараз у нього є кохана дівчина. Та поведінка свекрухи мене насторожувала. Незважаючи на це, я все ж мала почуття до її сина.
Згодом ми вирішили одружитися. Артем все ж стояв на своєму і не слухав матері.
Того дня я пішла з роботи швидше, щоб зібратися і поїхати в РАЦС. Я відчувала себе найщасливішою.
— Ну, що підемо? – запитала я.
На що почула розгублену відповідь Артема:
— Ти йди, а я зараз через кілька хвилин наздожену тебе.
В РАЦСі я чекала більше години. Хлопець більше не з’явився. Я намагалася знайти його на дворі, але марно. Я засмутилася і повернулася додому. Вирішила зателефонувати. На мій дзвінок відповіла Таїсія Валеріївна:
— Мій син покинув місто. Дай йому спокій, у нього є інша.
У мене покотилися сльози. Я не могла зрозуміти цього вчинку. Пів року від Артема не було чути ні слова.
Я вже не сподівалася з ним зустрітися. Пройшло два роки і я вийшла заміж. Моїм обранцем став колишній однокласник, якого я зустріла в торговому центрі.
Ми разом прожили двадцять років. Одного дня його не стало. Від шлюбу у мене залишилася дочка, яка вже була на той момент студенткою. Я не планувала знову одружуватися.
Та раптом одного дня я знову зустріла Артема, коли навідувалася до своєї матері. Він сидів на лавці у дворі і гукнув мене. Я сіла поруч. Чоловік почав говорити, хоча слова йому давалися не легко. Він поцікавився, як у мене справи. Я розповіла про свою втрату і що зараз у мене є дочка. Потім Артем вибачився за свій вчинок у РАЦСі.
Він зізнався, що мав почуття до мене. Однак того дня він перед будівлею побачив Таїсію Валеріївну і подумав, що мати захоче зруйнувати їм розписку, тому намагався вберегти мене від неї. Так і сталося, хотів втримати матір, а затримався сам на двадцять років.
Артем хотів відвезти матір додому, але та сказала, що погано себе почуває. Він хотів попередити мене, але жінка сказала, що заради матері можна один день обійтися без телефона. Вмовляння матері спрацювали. Таїсія Валеріївна маніпулювала своїм становищем.
Хлопець вирішив не спішити і якийсь час зачекати. Та йому наступного ж дня стало соромно за свій вчинок. Він не знаходив слів, які б могли пояснити ситуацію. Та й раптом його відправили у відрядження по роботі на два тижні. Артем подумав, що так буде тільки краще.
Потім він одружився з тією подругою матері, до якої не мав почуттів. Їхній шлюб розпався через п’ять років. Після цього у нього були ще два невдалі шлюби. Каже, що він постійно згадував про мене і про те щастя, яке було так близько…
Я вислухала його і піднялася, щоб попрощатися.
— Зачекай, — сказав Артем, — зараз моя мати старенька, але вона не забула про тебе. Каже, що лише з тобою я був дійсно щасливим.
— Нехай буде здоровою, — відказала я. — А ти щасливим!
Я пробачила Артемові за його вчинок, але миритися знову не збиралася.