Відсутність поруч з собою улюбленого синочка, та й просто живої душі її гнітило.

Ольга тепер залишилася зовсім одна у двокімнатній квартирі, після того як син поїхав на заробітки за кордон. Спочатку їй навіть подобалося жити наодинці, ніяких тобі турбот, але вже через пару днів їй стало моторошно. Відсутність поруч з собою улюбленого синочка, та й просто живої душі її гнітило.

Вона все частіше вечорами самотньо сідала біля вікна і спостерігала, як кружляють сніжинки. Нічого не хотілося робити: ні варити, ні прибирати у квартирі. Навіть просто вийти на вулицю, щоб прогулятися їй було лінь. Тяглися дні за днями, і вона ніяк не могла зрозуміти, чого вона чекає. Їй здавалося, що щось має статися, зовсім скоро.

Ольга прокинулася серед ночі від холоду. Чомусь у квартирі стало дуже холодно, так їй здавалося, ніби вікна всі повідкривали. Ольга встала з ліжка, щулячись, відкрила шафу і дістала другу ковдру. Ось тепер буде тепло, подумала Ольга, і знову вляглася, сховавшись під двома ковдрами.

Пововтузившись в холодному ліжку, вона зрозуміла, що навряд чи тепер зможе заснути. Мабуть, сон перебила. Вона встала, загорнувшись в ковдру, і підійшла до вікна. Те, що вона побачила за вікном, повалило її в жах. Міста не було, а замість нього за вікном стояло кілька вагончиків і якась техніка, машини й бульдозери.

Вона відійшла від вікна.

– Цього не може бути, – прошепотіла вона, – Цього просто не може бути.

Підійшовши знову до вікна, вона побачила ту ж саму картину, багато техніки й чотири вагончики, двоє з яких почали горіти. Прямо на її очах вагончики перетворилися в вогненні смолоскипи. Вогонь швидко перекинувся ще на два інші вагончики, які через хвилину вже палали величезним багаттям. Задимілася уся техніка

Ольга, нічого не розуміючи, стояла і спостерігала за пожежею, ніби по телевізору. Мимоволі вона глянула на градусник, який висів з іншого боку вікна. Градусник зашкалював.

– Невже за вікном така низька температура ? – прошепотіла вона собі, – Що взагалі відбувається таке. Де я перебуваю? Куди пропало місто.

Читайте також Смачний домашній сирник.

І тут до неї прийшла думка, що такі низькі температури бувають тільки на півночі. Точно. Північ. За вікном я бачу північ. Так, адже на півночі у мене син працює.

Серце кольнуло. Щось трапилося. Треба синові зателефонувати.

Скинувши з себе ковдру, вона побігла в зал і стала шукати в серванті номер телефону сина. Коли він їхав, то записав на папері й поклав кудись сюди. Ах ось цей папірець.

Ольга швидко стала набирати цифри. Почулися гудки. Трубку довго не брали.

– Алло, – почувся сонний голос сина.

– Синку, це мама. У тебе все гаразд?

– Привіт, мамо. Ну так. Працюємо.

– Точно все в порядку? А то у мене серце не на місці.

– Та ніби … Чого це там … Мам я тобі передзвоню …

У трубці почулися короткі гудки.

Ольга швидко підійшла до вікна … але за вікном тепер було знайоме з дитинства її рідне місто.

Ближче до обіду задзвонив телефон. Дзвонив син.

– Мама, а ти чому мені вночі зателефонувала? – запитав він.

– Просто подзвонила і все. Тривожно щось було.

– Мам, я не хочу тебе лякати, але якби не ти … Ми б, напевно, зараз з тобою не розмовляли. Пожежа у нас починалася, коли ти дзвонила.

– З тобою все гаразд?

– Та не хвилюйся ти так. Все добре. Я ж кажу що твій дзвінок … твій дзвінок нас розбудив … вчасно.

– Ой синку. Ти вже себе бережи. Обережніше ти там.

Ольга присіла на диван. Ноги не тримали від почутого.