Вони сиділи й мовчки вечеряли, після чергової сварки. Він говорив, що не треба було одружуватися, він це зробив помилково, точніше вона одружила його на собі. Він не кричав,а просто зробив дуже боляче, виразно сказавши: «я тебе ніколи не любив!».
Наступного дня вони вже помирилися і більше про це не розмовляли. Життя потім стало в своє річище — діти, робота, турботи, проблеми… Так проходив рік за роком.
Спершу дружина була дуже ошелешена, їй хотілося втекти від цього чоловіка. Він їй став огидним, адже просто взяв і вирвав зранену душу. Але згодом вона змирилася. Нехай і не любить, він же ніколи і не любив, але якось вони разом жили, народили дітей… Можна й надалі мирно співіснувати.
В дитинстві її матір теж не любила, але вона якось виросла. Достатньо не перечити один одному, ввічливо спілкуватися й вдавати повагу один до одного. Не можливо ж змусити когось себе полюбити, але можна просто залишитися друзями. Ось так.
Читайте також: Зараз ми дуже жаліємо, що оформили квартиру на сина, а не на себе.
Так прожили вони в мирі та спокої понад п’ять років. А потім чоловік обійняв дружину одного разу і сказав, що він її любить. Люблю тебе!
Такі слова її насторожили й відштовхнули… Вона вже не вірить у кохання, тому і нагадала чоловікові ті різкі слова, які він сказав, ще п’ять років тому. Він у відповідь розсміявся і сказав, що це було через злість, хотів допекти дружині й промовив ці дурниці… Навіть вже не пам’ятає, що він таке ляпнув.
Правда, дружина вже цього не чула, ці слова були їй байдужі. Вона почала думала про дітей та роботу, як завжди, й мовчки кивала, щоб не було сварки. Уникати любові за ці роки стало вже звичною справою… Ось так і живе дружина без любові, не відчуває від когось й сама не висловлює, головне — вміти уживатися. А життя без слів про кохання також терпиме, тим більше, що для більшості вони нічого не значать. Це мертві слова.