Історії

Віталій прийшов швидше, ніж зазвичай, і почав збирати речі. Не допомогло нічого – ні крики, ні вмовляння, ні путівки.

Леся вже пів року була щасливою, бо почала зустрічатися з Віталієм. Хлопець був молодшим за неї на цілих дванадцять років. Ніхто на роботі й не здогадувався, що вони разом. Леся навіть помолодшала, почала користуватися косметикою. Вона мусила відповідати певному рівню, адже була повною жінкою невисокого зросту, а він – високим струнким молодим чоловіком.

Леся щодня думала, на скільки вистачить таких стосунків, адже вона – керівник, він – підлеглий. Але вже за декілька місяців все змінилося. Його кар’єра пішла вгору, він став її правою рукою, Віталій керував цілим підрозділом. Лесю це влаштовувало, вона лише ставила підпис там, де він їй казав.

Але все змінилося, коли на роботі з’явилась нова дівчина. Віталій її відразу помітив. Йому здавалося, що вона має бути мрією кожного чоловіка. Її звали Марічка, і він закохався в неї з першого погляду.

Леся теж відразу ж помітила зміни в поведінці коханого і почала стежити за коханим. Дуже швидко вона помітила його зацікавленість молодою дівчиною, але вирішила, що таке захоплення недовговічне. Леся намагалась не помічати Марічку, проте, коли вона приходила підписувати документи, ледве стримувалась, щоб не образити дівчину.

– Що Ви мені принесли? Ви не бачите, що я зайнята? – надривним голосом промовила Леся, коли Марічка вкотре зайшла до неї у справах.

– Я ж тільки на підпис, – почала виправдовуватись налякана дівчина.

– Хто Ваш керівник? Я ж казала, тут треба виправити. Ви що, погано розумієте? – Леся вже себе не контролювала, вона зірвалась на крик.

– Мій керівник – Оксана Святославівна, – майже пошепки промовила Марічка.

– Алло! Оксано Владиславівно! Я ж вам казала, треба написати по-іншому, я не збираюся підписувати це лайно, – кричала у слухавку Леся.

– Добрий день, Лесю Василівно, по-перше, мене звуть Оксана Святославівна, а по-друге, ми з вами тільки вчора обговорювали цей документ, і Ви погодилися його підписати, – незворушним тоном промовила Оксана.

З неймовірною злістю Леся кинула слухавку. Боже, вона що, втрачає розум ? Вона справді не пам’ятає, про що вчора розмовляла з Оксаною, як там її, Владиславівною чи В’ячеславівною. Ну, неправильно назвала по-батькові. Нічого страшного, переживе.

Читайте також: Ось так циганка віддячила Каті жіночим щастям!

Жінка і сама розуміла, що це ненормально. «Що зі мною? – подумала Леся. – Мабуть, я перевтомилася. Так, я просто втомлена, мені потрібна відпустка».

З того дня Леся була сама не своя, вона нікого не помічала, була завжди в поганому гуморі, все частіше почала кричати і на своїх, і на чужих підлеглих. Особливо діставалося Марічці. Ніхто не міг зрозуміти, що сталось і чому саме цю дівчину так зненавиділа Леся. Віталій також помітив ці зміни, він почав уникати її. Він бачив, як Леся старішає на очах, бачив, як гаснуть її очі, як спливає її усмішка, як зморшки сантиметр за сантиметром почали вкривати її обличчя.

Натомість Марічка цвіла. З кожним днем вона ставала ще дорослішою, ще красивішою. Її постава стала впевненою, її зухвале підборіддя рвалося догори, її погляд ставав пильним. Наче орлиця, вона частіше і частіше дивилась на Віталія з-під своїх пухнастих вій.

Віталій втрачав розум від Марічки. Леся втрачала розум через нього. А Марічка наче не помічала той вир почуттів, причиною якого стала вона.
Дуже швидко таке становище речей стало нестерпним. Віталій з Лесею вже декілька тижнів не зустрічались. Йому навіть дивитись на Лесю було гидко. Віталій не міг зрозуміти, чому вона не намагається з ним поговорити, думав, що робота захопила її повністю, що в неї немає часу озирнутися і зрозуміти, що все скінчено.

Треба було шукати нову роботу. Тепер йому треба шукати роботу! Він не зможе працювати з нею на одному підприємстві, та ще й під її керівництвом. Він вже звик керувати замість неї, звик, що вона не задає питань, звик, що до нього ставляться як до керівника. Просто звик жити так. Але заради кохання йому таки доведеться все покинути. Чоловік розумів, що буде важко.

Леся поводилась дивно. Вона робила вигляд, що нічого не змінилося, але погляд її став крижаним. Коли вона дивилася на Віталія, сотні тисяч мурашок пробігали по його хребту, льодяний вітер колихав кожну волосинку на його голові, ланцюг сковував його серце. Він знав, що незабаром буде вільний, що він знайде вихід з цього лабіринту почуттів, і це буде єдиний вихід.

Він намагався не залишатися з нею наодинці, щовечора вигадував неймовірну історію, чому він не може заїхати до неї. То до нього приїхала якась родичка на цілий тиждень, і він щодня показував їй місто. Іншим разом була зустріч із другом, якого він сто років не бачив, на вихідні він сам від’їжджав у справах… Леся вірила.

Надворі був червень, спека стояла неймовірна. Леся якраз думала над тим, як знову привернути увагу свого молодого коханого. Вона зателефонувала в турагенство і замовила найдорожчу двотижневу путівку на острови. Була впевнена, що там, наодинці, вони зможуть відродити свої почуття.

Віталій прийшов швидше, ніж зазвичай, і почав збирати речі. Не допомогло нічого – ні крики, ні вмовляння, ні путівки. Хлопець категорично заявив, що йде від неї і жодна сила його не втримає. Віталій пішов, назавжди закривши за собою двері. Старіюча Леся ще довго не могла прийти до тями. Тепер вона добре розуміла, що молодість завжди переможе. Себе картала за те, що намарне сподівалася …