У дверях стоїть жінка з сусіднього будинку, вся в сльозах і щось намагається сказати. Я вперше в житті бачив посмішку крізь сльози.
Я живу сам у передмісті Львова. Мої батьки проживають в Іспанії, а я тут живу і працюю.Словом, одного ранку до мене постукали у двері і розбудили мене. На нашій вулиці всі один одного знають, тому я думав, що це якісь сусіди. Коли я відкрив двері, то побачив жінку з сусіднього будинку, яка була вся в сльозах. Пані Марія була розлучена, мала двох дітей і я завжди старався їй допомагати. До слова, до пенсії вона працювала медсестрою і свого часу дуже допомогла моїй бабусі. І тепер я будучи дорослим можу їй віддячувати: то продуктів їй допоможу купити, то в хаті щось зроблю, то дітям з пошуками роботи допоможу. Пані Марія завжди просила моєї допомоги і я з поваги до її віку і життєвої ситуації, — ніколи не відмовляв.
Вона була в сльозах і я не міг зрозуміти, що трапилось. Я швидко накинув куртку і пішов за нею. На траві біля їхнього будинку лежав кіт, а її внуки були поруч. Внуків у неї аж троє, її дочка завжди привозить їх в гості на вихідні. Я зрозумів, що з Мурком щось сталось. Кіт Мурко був вже стареньким, проте дуже гарним і чемним котиком. По всій вулиці він ловив мишей і був справді дуже гарним на вигляд. Коли я побачив заплакані оченята внуків пані Марії, не міг відмовити. Я зняв свою куртку і закутав того котика туди, пішов до хати за ключами від машини і подзвонив своєї другу ветеринару. Пані Марія і внуки, звичайно, поїхали зі мною.
Мій друг ветеринар був вихідний, а от його напарник оглянувши котика, сказав, що такому котику не варто робити операції. Я пояснивши це пані Марії, спитав що робити. Вона попросила спробувати щось зробити. Найменший внук Артемчик так плакав, коли оглядали Мурка, що мені стало шкода тої дитини. Я залишив кота у клініці, відвіз внуків пані Марії до хати і думав що робити. Я вирішив, що допоможу пані Марії і візьмуся за котика. Вона колись допомогла бабусі, тому я допоможу їй. Увесь тиждень Мурко був на реабілітації і його таки вилікували, щоправда, його активність вже не могла бути такою, як колись.
За тиждень я привіз котика внукам і побачив їхні посмішки крізь сльози. Я Вам чесно кажу, що таких щирих емоцій від дітей я не бачив ще ніколи! Після того моменту, я зрозумів, що діти дуже співчутливі, можуть переживати за свого улюбленця і вони ніколи не покажуть злості. Ця ситуація також дала мені зрозуміти, що при будь-яких обставинах, потрібно допомагати нашим ближнім. Увесь тиждень я так само переживав за Мурка і вірив, що він виживе.
Пройшли роки і Мурка не стало. Внуки пані Марії подорослішали і подарували на день народження моєї донечки схожого котика і сказали: «Назви його Мурком, адже колись твій тато врятував нашого котика. Цінуй і піклуйся про нього». Тепер моя донечка також має улюбленця, а пані Марія і досі дякує мені за ту ситуацію. А я хочу сказати Вам, друзі, допомагайте усім ближнім і добро завжди Вам повернеться.