Кажуть, що коли чоловіки йдуть, то хоча б роблять це гідно, а от Микола залишив дружину з дитиною без копійки. Подружжя навіть не мало власної квартири, тож сперечатися за майно не довелося.
Маленькій Мирославці було всього лиш 3,5 роки. В столиці важко було знайти місце в садочку, тож Ірина мусила сама доглядати за донькою. Ні житла, ні роботи, ні часу на підробіток. Вони залишилися самі у себе.
Через декілька тижнів Іра зрозуміла, що могла хоча б роздавати буклети на вулицях і поєднувати це з прогулянкою. От грошей від цієї роботи виходило дуже мало, тож за квартиру їй так і не знайшлося чим заплатити.
Читайте також Мандариновий пиріг
Господиня строго послухала сповідь Іри, та нічим допомогти не змогла. Ба більше, вона не просто виставила молоду дівчину з дитиною на вулицю, а й поскаржилася в служби опіки на неблагополучну матір. Мирославу відразу ж забрали. А Ірина крізь сльози і істерику змогла лише пообіцяти їй, що скоро забере:
– «Я люблю тебе, доню і ми обов’язково скоро знову будемо разом. Так тебе люблю»
Іра весь час намагалася підзаробити і економила кожну гривню. А як тільки вдалося назбирати грошей на квиток, то вона подумала, що ліпше віддасть ці гроші на телефон, щоб подзвонити батькам.
Або Ірина була надто самостійна, або просто не подумала про це, але дивно, чому вона не зробила цього раніше. Тато відразу ж піднявся і чимдуж поспішив на вокзал. Іра ж у свою чергу пів дня чекала рідного на пероні.
Коли батько вийшов з потяга, його руки мимовільно опустилися. Він не бачив свою красуню-дочку. Він бачив втомлену, брудну, заплакану жінку з мішками під очима і порваним одягом.
У тата не було багато грошей, але він вирішив зняти номер в готелі і взяти свою Іринку з собою. Спочатку адміністратор не хотів впускати жінку з таким зовнішнім виглядом, але після довгих переконань батька її нарешті провели до номеру.
Якою ж розкішшю для Іри було прийняти гарячу ванну. А от про смачну, замовлену батьком їжу, то й взагалі мови не може бути.
Вона бігом накинулася на тарілку з пастою, а тато просто дивився на своє дитя і не вірив, що так швидко минув час. Тільки недавно маленька руденька дівчинка просила його дістати м’ячик з дерева, так міцно сміялась, коли її лоскотали. Тільки недавно вона з бантами і в чорненькому сарафані збиралася в школу. Тільки недавно хвилювалася перед вступними іспитами. Тільки недавно вона обрала його, а не нас.
У пам’яті до цього часу момент, коли донька вибрала собі мерзенного нареченого, який з перших зустрічей показував себе не з кращої сторони. А вона довірилась йому і, стукнувши дверима, покинула стіни рідного дому.
Та зараз Миколу Федоровича хвилювала його внучка, яка опинилася в дитячому будинку через покидька-батька. Він бігом зібрав усі документи і пішов забирати свою кровиночку.
Якою ж щасливою була мить зустрічі. Життя знову заграло новими барвами. А згодом у Ірини з’явилася своя невеличка квартира. Вона думала, що це подарунок батька, а насправді це просто відкуп колишнього чоловіка, який був добряче наляканий Миколою Федоровичем.